Герої вмирають.
Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу.
Вмирають тихо.
Десь на полі, під дощем, серед землі й неба.

Зі страхом у грудях.
З думкою про дім.
Про маму.
Про тих, кого любили.

Вони не безстрашні.
Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі.
Ще вчора сміялися, планували, мріяли.
Писали: «Після війни все буде добре…»

А сьогодні — тиша.
І земля приймає в себе тих, хто віддав усе.

Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані.
Серце б’ється до останнього не від мужності,
а від любові — до життя, до своїх, до України.

Герої не народжуються героями.
Вони просто люблять сильніше, ніж бояться.
І йдуть замість нас.
Заради нас.

(С) Мирослава Миколаївна
Герої вмирають. Не так, як у фільмах — без музики, без оплесків, без пафосу. Вмирають тихо. Десь на полі, під дощем, серед землі й неба. Зі страхом у грудях. З думкою про дім. Про маму. Про тих, кого любили. Вони не безстрашні. Вони — такі самі хлопчики й дівчатка, як усі. Ще вчора сміялися, планували, мріяли. Писали: «Після війни все буде добре…» А сьогодні — тиша. І земля приймає в себе тих, хто віддав усе. Перед лицем смерті всі однакові — і хоробрі, і перелякані. Серце б’ється до останнього не від мужності, а від любові — до життя, до своїх, до України. Герої не народжуються героями. Вони просто люблять сильніше, ніж бояться. І йдуть замість нас. Заради нас. (С) Мирослава Миколаївна
34переглядів