... енкавеесівцям було байдуже, що заарештований, як випускник класичної гімназії, знав старогрецьку, латину, німецьку і французьку, самотужки оволодів англійською, спілкувався скандинавськими та слов’янськими мовами, а в його перекладах українці прочитали класичні твори Фрідріха Шиллера, Уїльяма Шекспіра, Едґара Аллана По. Для них він, у першу чергу, був “ворогом народу”. Тим часом майбутній тюряжник над ними кепкував, бо не розумів, як народ визначає своїх “ворогів”.

Живим мерцям у шкірянках і кашкетах Майк Йогансен давно все виклав як на духу. Ще вісім років тому, наче у воду дивився, літератор та письмово підготував останнє слово в “Автобіографії” (1929). Проте у Країні Рад з її плановою економікою ніколи і ніщо не йшло за планом. Навіть це йому було байдуже, і дотепник навіть наполягав:

- Отже, я, Майк Йогансен, умру в 1942-му році і, оселившись у царстві тіней, вестиму розумну бесіду з Ґесіодом, Ґейне і Міґелем Сааведро де Сервантесом. Але я з ними говоритиму українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там, у царстві тіней, що я, Майк Йогансен, був при житті і залишаюся по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі, що я, вовік невтомний, словом і ділом ніс призначений мені прапор гордо і високо….