Але загалом з розшарпаного набору заяв Путіна відчувається, що він зараз застряг на роздоріжжі, у процесі вибору рішення. Бо доступні варіанти є взаємовиключними: хочеться і «розділити владу над світом» з Трампом – і, відповідно, закріпити хороші стосунки.

Але і з Китаєм не хочеться відмовлятись від тісної взаємодії. І від БРІКС як від інструменту теж не хочеться відмовлятись. І з Європою хочеться відновити повноцінні контакти та повернути можливості для впливу на еліти і економіку. Але і Україну хочеться отримати – всю або хоча б більшу частину. І який варіант є більш реальним, однак при тому і бажаним, Путін поки не вирішив.

Показова ще деталь щодо майже побіжного згадування «Томагавків» і ATACMS: «Були ж ATACMS. І що? Так, завдавали певної шкоди. Зрештою, системи ППО Росії пристосувалися, почали їх збивати. Чи можуть «Томагавки» завдати нам шкоди? Можуть. Ми їх збиватимемо».

Зауважте, три роки тому, коли йшлось тільки про можливість поставок американських і європейських танків, Кремль реагував істеричними погрозами: «от тільки хай спробують дійсно виставити їх проти нас – ми негайно дамо таку відповідь, що всі вжахнуться!».

Тепер же узгоджені удари вглиб Росії, трохи не напряму по Кремлю (дальність «Томагавка» навіть надмірна – 2400 км, тоді як до Москви близько 500 км, а до Петербурга менше 900 км), а реакція стримана. «Ну, завдадуть шкоди, якось спробуємо збивати». І ниття про «шкоду нашим взаєминам (з США), в яких тільки позначилось світло в кінці тунелю».

Тобто, Путін вже просто не може собі дозволити жорсткі реакції і погрози на адресу Трампа. Внутрішня ситуація в Росії непорівнянна з 2022-м. Тому доводиться триматись навіть за не дуже добрі взаємини, бо різке погіршення надто серйозно вдарить по РФ і ослабить позиції Путіна у країні.