Стою на зупинці, чекаю колегу, гортаю телефон. Картина така: на лавці сидять жінка й чоловік — теж у телефонах, біля смітника двоє мужиків курять і щось жваво обговорюють.

Підходить хлопець, на вигляд трохи за двадцять, сідає на край лавки й втуплюється в одну точку. І тут під’їжджає маленький червоний «Опельок». За кермом — дівчина. Опускає вікно й звертається явно до нього:
— Сергію! Ну, Сергійчику! Ну, годі ображатися, поїхали вже додому, га?

Я відриваюся від телефона (така драма ж розгортається!), дивлюся на того Сергійчика. А він сидить, наче кам’яний, демонстративно дивиться вбік, жодної реакції.
Дівчина не здається:
— А вдома на тебе вареники чекають. Я ж цілу морозилку наліпила! І сметану купила.

І тут почалося! Обидва курці синхронно викидають недопалки в урну: один іде до машини, другий — до Сергія. Той, що був на лавці поруч, одразу підхоплюється й допомагає. Вхопили хлопця під руки, віддирають від лавки й тягнуть до машини. На півдорозі до них приєднується ще й перший курець. Я теж хотіла підійти допомогти, та місця там уже й так не було, та й справлялися вони пречудово.

Утрьох беруть Сергія «під білі рученьки» й майже силоміць пхають у машину. При цьому всі троє гуртом гримлять на нього:
— Ти що, зовсім здурів? Морозилка вареників повна! Такі речі не залишають! Лізь у машину, поки ми тебе в багажник не кинули! Куртку підтягни! І сметана ж ще є! Ти вже зовсім тю-тю?

Сергій у легкому шоці, пручається, але мляво. Запхали його в машину, двері зачинили. Дівчина щасливо вигукнула:
— Дякую вам, чоловіки! — і рвонула з місця.

Мужики дивляться вслід. Один каже:
— Ну й дурило.
Другий зітхає:
— Та молодий ще…

Усі повертаються на свої місця, наче нічого й не було.