• 🤬 Загиблий та щонайменше 3 постраждалих внаслідок чергової атаки по Павлограду

    Через ворожий удар безпілотниками у місті загинув 55-річний чоловік. Також протягом дня поранень зазнали троє людей, серед них 8-річна дівчинка 😔

    😱 У Павлограді пошкоджені багатоквартирний будинок, авто та приватне підприємство. Фахівці продовжують усувати наслідки ворожої атаки та фільмувати нові акти терору ворога проти мирного населення.
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    🤬 Загиблий та щонайменше 3 постраждалих внаслідок чергової атаки по Павлограду Через ворожий удар безпілотниками у місті загинув 55-річний чоловік. Також протягом дня поранень зазнали троє людей, серед них 8-річна дівчинка 😔 😱 У Павлограді пошкоджені багатоквартирний будинок, авто та приватне підприємство. Фахівці продовжують усувати наслідки ворожої атаки та фільмувати нові акти терору ворога проти мирного населення. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни
    128переглядів 1Відтворень
  • 89переглядів
  • 😡🇫🇷ПСЖ розлючений: 🇬🇧"Манчестер Сіті" хоче Доннарумму за копійки

    🗣За інформацією журналістів, Джанлуїджі Доннарумма вже погодив контракт із 🇬🇧"Манчестер Сіті". Але угода зірвалася — причина у ціні.

    🇫🇷ПСЖ був готовий відпустити воротаря за 30 млн євро (замість початкових 50), проте "Сіті" надіслав офіційну пропозицію лише на 15 млн. У Парижі назвали це зневагою, адже Джиджо допоміг клубу виграти Лігу чемпіонів.

    ⏳Англійці ж не поспішають: у клубі впевнені, що за рік зможуть підписати Доннарумму безкоштовно, коли завершиться його контракт.
    #World_Football #football #European_football @European_football
    #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    😡🇫🇷ПСЖ розлючений: 🇬🇧"Манчестер Сіті" хоче Доннарумму за копійки 🗣За інформацією журналістів, Джанлуїджі Доннарумма вже погодив контракт із 🇬🇧"Манчестер Сіті". Але угода зірвалася — причина у ціні. 🇫🇷ПСЖ був готовий відпустити воротаря за 30 млн євро (замість початкових 50), проте "Сіті" надіслав офіційну пропозицію лише на 15 млн. У Парижі назвали це зневагою, адже Джиджо допоміг клубу виграти Лігу чемпіонів. ⏳Англійці ж не поспішають: у клубі впевнені, що за рік зможуть підписати Доннарумму безкоштовно, коли завершиться його контракт. #World_Football #football #European_football @European_football #футбол_football #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    263переглядів
  • https://youtube.com/shorts/VFnRJMGLRcM?si=Ex3OASI9sZDxINVO
    https://youtube.com/shorts/VFnRJMGLRcM?si=Ex3OASI9sZDxINVO
    130переглядів
  • 24 серпня обірвалося життя захисника Богдана Бадовського із Житомирської області. За волю України він віддав найцінніше
    #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни
    https://brovaryregion.in.ua/?p=44558
    24 серпня обірвалося життя захисника Богдана Бадовського із Житомирської області. За волю України він віддав найцінніше #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=44558
    BROVARYREGION.IN.UA
    Навіки 26: на Донеччині загинув Герой з Житомирської області
    24 серпня 2025 року, у день, коли вся країна відзначала День Незалежності, обірвалося життя захисника Богдана Бадовського із Житомирської області. За волю України він віддав найцінніше. Про це 26 серпня повідомили на сторінці Баранівської міської ради у Facebook. Богдану Бадовському навіки залишить
    144переглядів
  • З днем народження Андрій - наш воїн, вічно в строю, назавжди 40. Пам'ятаємо, сумуємо. Світла пам'ять і Вічний спокій тобі наш Герой🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    З днем народження Андрій - наш воїн, вічно в строю, назавжди 40. Пам'ятаємо, сумуємо. Світла пам'ять і Вічний спокій тобі наш Герой🇺🇦🇺🇦🇺🇦
    Love
    Sad
    4
    418переглядів
  • 🤬 Промосковська наволоч накинулася на військового в «Ашані» на Почайній
    Він просто попросив дотримуватися закону та спілкуватися українською.
    У відповідь – класичний набір рашистських наративів: через вас почалась війну», «сраний патріот», «полсрани гаваріт на рускам», «ти должєн панімать язик».
    🤬 Промосковська наволоч накинулася на військового в «Ашані» на Почайній Він просто попросив дотримуватися закону та спілкуватися українською. У відповідь – класичний набір рашистських наративів: через вас почалась війну», «сраний патріот», «полсрани гаваріт на рускам», «ти должєн панімать язик».
    Angry
    1
    1коментарів 350переглядів 11Відтворень
  • 📢 УВАГА! Інформація для рідних та близьких зниклих безвісти військовослужбовців 150 ОМБр.
    Якщо Ваші рідні проходили службу в 150-й окремій механізованій бригаді та зникли безвісти — Ви можете звернутися до Об’єднання родин. Це ініціатива рідних, які об’єднали зусилля для пошуку своїх близьких, правового захисту та взаємопідтримки.
    Об’єднання активно співпрацює з державними структурами, військовою частиною, юристами та психологами. Тут Вас почують, підтримають і допоможуть діяти системно.
    📌 Контакти координаторів:
    📞 Тетяна Бандрівська — +380 50 028 3470
    📞 Вероніка Ващенко — +380 96 445 5647
    📞 Анастасія Тринчук — +380 99 259 3161
    📍 Сторінка у Facebook:
    https://www.facebook.com/share/1Dji3vanbf/
    ❤️ Підписатися|Facebook
    📢 УВАГА! Інформація для рідних та близьких зниклих безвісти військовослужбовців 150 ОМБр. Якщо Ваші рідні проходили службу в 150-й окремій механізованій бригаді та зникли безвісти — Ви можете звернутися до Об’єднання родин. Це ініціатива рідних, які об’єднали зусилля для пошуку своїх близьких, правового захисту та взаємопідтримки. Об’єднання активно співпрацює з державними структурами, військовою частиною, юристами та психологами. Тут Вас почують, підтримають і допоможуть діяти системно. 📌 Контакти координаторів: 📞 Тетяна Бандрівська — +380 50 028 3470 📞 Вероніка Ващенко — +380 96 445 5647 📞 Анастасія Тринчук — +380 99 259 3161 📍 Сторінка у Facebook: https://www.facebook.com/share/1Dji3vanbf/ ❤️ Підписатися|Facebook
    256переглядів
  • https://youtube.com/shorts/1zvCKnL_zWc?feature=share
    https://youtube.com/shorts/1zvCKnL_zWc?feature=share
    39переглядів
  • Назустріч пригодам і Привіт з того світу

    Він ішов, ніби у подорож. Рюкзак, який тихо гойдався за плечима, був радше символом, ніж тягарем. У ньому було трохи одягу, книжка, яку він досі не прочитав, і блокнот із чистими сторінками. Він ішов не за славою, не за нагородами й навіть не за помстою. Йому хотілося пригод. Справжніх. Таких, які не вимірюються розкладом у кав’ярнях і щоденними плітками в офісі.
    Його звали Юрій. У мирному житті він писав рекламні тексти, інколи — вірші, які ховав у шухляді. Він шукав у словах сенс, але з кожним днем вони здавалися йому дедалі більш порожніми. Війна увірвалася в країну, як буря, і Юрій відчув, що саме там, у вирі небезпеки, можна знайти щось справжнє — перевірити себе, пізнати світ без прикрас.
    Перші тижні на фронті пахли сирістю окопів, металом зброї та гіркою втомою. Юрій дивився на небо, що світанком червоніло, і думав: "Ось воно — життя без фільтрів". Страх змішувався з адреналіном, холод — із гарячим бажанням вижити. Він відкрив для себе, що найсильніші історії пишуться не чорнилом, а потом, кров’ю і мовчанням побратимів.
    Він шукав натхнення й знаходив його в дрібницях: у шматочку хліба, який ділив на трьох; у вогнику цигарки, що світився у темряві, немов маяк; у сміхові побратимів після важкого бою. Він зрозумів, що пригоди — це не романтика подорожей чи чужі легенди, а здатність дивитися смерті в очі й усе одно говорити: "Я живий".
    Іноді він писав у блокноті, сидячи при світлі ліхтарика. Писав не про війну як подію, а про війну як стан душі: як вона віддирає маски, залишаючи лише суть.
    Юрій не знав, чи повернеться додому. Але він відчував, що тут, серед гулу гармат і шепоту ночей, він уперше знайшов себе.
    Бо війна для нього стала не кінцем, а початком. Початком дороги назустріч пригодам — тим, що назавжди змінюють людину.

    Я загинув несподівано. Постріл, вибух — навіть не знаю, що саме. Все стало чорним, і тільки в останню мить я подумав: ось воно — кінець пригоди. Але помилився. Бо далі щось почалося інше.
    Мене ховали з почестями. Я ніби завис у повітрі й бачив своє тіло, яке несло кілька хлопців у формі. Люди зібралися довкола: хтось плакав щиро, хтось просто з обов’язку. Побратими дивилися в землю, намагаючись не показувати сліз.
    Я хотів їм сказати: Не плачте. Я все одно з вами. Я знайшов те, що шукав. Але вони мене не чули.
    На похороні виступали чиновники. Їхні промови були однакові: про героїзм, про обов’язок, про майбутню перемогу. Я чув ці слова й думав: А ви знаєте, як пахне земля в окопах? Ви хоч раз їли той сухий хліб на трьох? Та вони лише відчитували написане. Мені хотілося сміятися й кричати водночас.
    Коли мою труну опускали в землю, я ще раз намагався сказати: Гей, я тут! Не закопуйте мене так швидко, я ж не все розповів! Але лопати сипали землю безжально, і звук цей лунав, ніби крапки в реченні, яке я так і не встиг дописати.
    Люди розійшлися. Хтось поїхав додому, хтось — у кафе, хтось — на роботу. Життя текло далі, ніби мене й не було.
    За кілька тижнів я вже бачив інше: ухвалили рішення виділити кошти на мій "пам’ятник". У центрі поставили стенд із моїм фото. У школі, де я колись вчився, прибили табличку з написом "Тут навчався герой". Родині видали компенсацію.
    Журналісти написали статтю: "Ще один захисник віддав життя за країну". Блогери записували відео з моїм портретом на фоні траурної музики. Коментатори сперечалися — чи варта була моя смерть, чи ні.
    Я дивився на все це зверху й думав: Здається, усі знайшли спосіб заробити на моїй загибелі. Хтось — грошима, хтось — лайками, хтось — політичними очками. Всі брали свій шматок від моєї історії.
    А я хотів лише пригод. Хотів знайти себе. І знайшов. Але виявилося, що тепер мене знайшли інші — як зручний символ.
    Тільки я вже нічого не міг сказати.

    Коли мене ховали, мій телефон залишився зі мною. Хтось забув його витягти. Але для мене це стало порятунком. Бо навіть мертве тіло — не кінець, якщо є голос.
    Я прокинувся в цифровому світі, серед сигналів, сповіщень і мерехтіння екранів. Відчув, що можу говорити, хоча тіла вже немає. І написав перший пост на своєму акаунті:
    "Привіт з того світу, це я. Так, я загинув, але бачу все, що відбувається. Всі ці стенди, виплати, промови… Мене немає, а ви все одно заробляєте. Думайте над цим."
    Люди читали і перепощували. Хтось обурювався, хтось сміявся, а хтось плакав. Пост швидко розійшовся мережею. Влада помітила. Це ж не можна, подумали вони. Спробували знайти автора — бо ніхто ж не може так говорити після смерті.
    Оголосили мене в розшук. Журналісти писали, що я зник після похорон. Соціальні мережі вибухнули — коментарі, теорії змови, меми. Я дивився на це зверху і писав далі:
    "Я тут. Ви шукаєте неправильно. Я не в землі. Я не у ваших паперах. Я — тут, у всьому, що ви намагаєтеся контролювати."
    Та влада не здавалась. Вночі, таємно, вирішили зробити ексгумацію. Розкопали труну. Очі чиновників розширилися — вона порожня. Лише телефон лежав на дні, тихо мерехтячи екранами повідомлень, перепостів і лайків.
    Вони тримали його в руках, відкривали, намагалися зрозуміти, як це можливо. Але я вже був у всіх мережах, у кожному смартфоні, у кожному обговоренні. І відчував лише одне: навіть смерть не здатна зупинити правду, яку я бачив і про яку хотів сказати.
    Я посміхався в цифровому повітрі й писав далі:
    "Назустріч пригодам, друзі. Ігри закінчено — але я ще тут."
    Назустріч пригодам і Привіт з того світу Він ішов, ніби у подорож. Рюкзак, який тихо гойдався за плечима, був радше символом, ніж тягарем. У ньому було трохи одягу, книжка, яку він досі не прочитав, і блокнот із чистими сторінками. Він ішов не за славою, не за нагородами й навіть не за помстою. Йому хотілося пригод. Справжніх. Таких, які не вимірюються розкладом у кав’ярнях і щоденними плітками в офісі. Його звали Юрій. У мирному житті він писав рекламні тексти, інколи — вірші, які ховав у шухляді. Він шукав у словах сенс, але з кожним днем вони здавалися йому дедалі більш порожніми. Війна увірвалася в країну, як буря, і Юрій відчув, що саме там, у вирі небезпеки, можна знайти щось справжнє — перевірити себе, пізнати світ без прикрас. Перші тижні на фронті пахли сирістю окопів, металом зброї та гіркою втомою. Юрій дивився на небо, що світанком червоніло, і думав: "Ось воно — життя без фільтрів". Страх змішувався з адреналіном, холод — із гарячим бажанням вижити. Він відкрив для себе, що найсильніші історії пишуться не чорнилом, а потом, кров’ю і мовчанням побратимів. Він шукав натхнення й знаходив його в дрібницях: у шматочку хліба, який ділив на трьох; у вогнику цигарки, що світився у темряві, немов маяк; у сміхові побратимів після важкого бою. Він зрозумів, що пригоди — це не романтика подорожей чи чужі легенди, а здатність дивитися смерті в очі й усе одно говорити: "Я живий". Іноді він писав у блокноті, сидячи при світлі ліхтарика. Писав не про війну як подію, а про війну як стан душі: як вона віддирає маски, залишаючи лише суть. Юрій не знав, чи повернеться додому. Але він відчував, що тут, серед гулу гармат і шепоту ночей, він уперше знайшов себе. Бо війна для нього стала не кінцем, а початком. Початком дороги назустріч пригодам — тим, що назавжди змінюють людину. Я загинув несподівано. Постріл, вибух — навіть не знаю, що саме. Все стало чорним, і тільки в останню мить я подумав: ось воно — кінець пригоди. Але помилився. Бо далі щось почалося інше. Мене ховали з почестями. Я ніби завис у повітрі й бачив своє тіло, яке несло кілька хлопців у формі. Люди зібралися довкола: хтось плакав щиро, хтось просто з обов’язку. Побратими дивилися в землю, намагаючись не показувати сліз. Я хотів їм сказати: Не плачте. Я все одно з вами. Я знайшов те, що шукав. Але вони мене не чули. На похороні виступали чиновники. Їхні промови були однакові: про героїзм, про обов’язок, про майбутню перемогу. Я чув ці слова й думав: А ви знаєте, як пахне земля в окопах? Ви хоч раз їли той сухий хліб на трьох? Та вони лише відчитували написане. Мені хотілося сміятися й кричати водночас. Коли мою труну опускали в землю, я ще раз намагався сказати: Гей, я тут! Не закопуйте мене так швидко, я ж не все розповів! Але лопати сипали землю безжально, і звук цей лунав, ніби крапки в реченні, яке я так і не встиг дописати. Люди розійшлися. Хтось поїхав додому, хтось — у кафе, хтось — на роботу. Життя текло далі, ніби мене й не було. За кілька тижнів я вже бачив інше: ухвалили рішення виділити кошти на мій "пам’ятник". У центрі поставили стенд із моїм фото. У школі, де я колись вчився, прибили табличку з написом "Тут навчався герой". Родині видали компенсацію. Журналісти написали статтю: "Ще один захисник віддав життя за країну". Блогери записували відео з моїм портретом на фоні траурної музики. Коментатори сперечалися — чи варта була моя смерть, чи ні. Я дивився на все це зверху й думав: Здається, усі знайшли спосіб заробити на моїй загибелі. Хтось — грошима, хтось — лайками, хтось — політичними очками. Всі брали свій шматок від моєї історії. А я хотів лише пригод. Хотів знайти себе. І знайшов. Але виявилося, що тепер мене знайшли інші — як зручний символ. Тільки я вже нічого не міг сказати. Коли мене ховали, мій телефон залишився зі мною. Хтось забув його витягти. Але для мене це стало порятунком. Бо навіть мертве тіло — не кінець, якщо є голос. Я прокинувся в цифровому світі, серед сигналів, сповіщень і мерехтіння екранів. Відчув, що можу говорити, хоча тіла вже немає. І написав перший пост на своєму акаунті: "Привіт з того світу, це я. Так, я загинув, але бачу все, що відбувається. Всі ці стенди, виплати, промови… Мене немає, а ви все одно заробляєте. Думайте над цим." Люди читали і перепощували. Хтось обурювався, хтось сміявся, а хтось плакав. Пост швидко розійшовся мережею. Влада помітила. Це ж не можна, подумали вони. Спробували знайти автора — бо ніхто ж не може так говорити після смерті. Оголосили мене в розшук. Журналісти писали, що я зник після похорон. Соціальні мережі вибухнули — коментарі, теорії змови, меми. Я дивився на це зверху і писав далі: "Я тут. Ви шукаєте неправильно. Я не в землі. Я не у ваших паперах. Я — тут, у всьому, що ви намагаєтеся контролювати." Та влада не здавалась. Вночі, таємно, вирішили зробити ексгумацію. Розкопали труну. Очі чиновників розширилися — вона порожня. Лише телефон лежав на дні, тихо мерехтячи екранами повідомлень, перепостів і лайків. Вони тримали його в руках, відкривали, намагалися зрозуміти, як це можливо. Але я вже був у всіх мережах, у кожному смартфоні, у кожному обговоренні. І відчував лише одне: навіть смерть не здатна зупинити правду, яку я бачив і про яку хотів сказати. Я посміхався в цифровому повітрі й писав далі: "Назустріч пригодам, друзі. Ігри закінчено — але я ще тут."
    Like
    1
    2Kпереглядів