Я — «укропівка». Так називають мене на Донеччині. Я народилася та виросла, закохувалася й розчаровувалася, народжувала саморобних та брала у родину дітей з дитячого будинку в Україні. Зрештою, поховала тут сина. Я рятувала рідних від війни.
Раніше навіть не замислювалася про гімн України, державний прапор. І вишиванки в мене не було. Усі ці атрибути сприймала як очевидні речі. Але коли ми з дітьми після сповнених невпинної напруги місяців виїхали з тимчасово окупованої території й у вікні потяга, прокинувшись, я побачила на якійсь зупинці український прапор, то заридала! Після триколорів, розтиканих у всьому будинку в Ясинуватій, і «колорадської» стрічки на грудях найближчої, як мені здавалося, людини, котра кидалася на дітей, коли вони в її присутності необачно переглядали мультик українською мовою... Тоді я ще не знала, як реагуватиму на перші такти гімну України та слова: «Слава Україні! Героям слава!» Я наче й не хочу плакати, а плачу. І морозом проймає від захвату та причетності, від того, що я — українка! І пишаюся цим. А ще — я не бачила жодного переселенця, який реагував би інакше…
Я прослужила в Державній прикордонній службі України понад сімнадцять років. І щоразу, коли заступала на зміну, мені та моїм співслужбовцям начальники відділення прикордонного контролю «Донецьк-Авіа» та пункту пропуску «Іловайськ» давали наказ на охорону Державного кордону України! Мабуть, для когось це були просто слова… Судячи з кількості моїх колег, які змінили погони…
Щоб зрозуміти те, що ми пережили, потрібно відчути це на власній шкурі... Тому що таке розуміння настає лише з досвідом, якого навіть ворогові не побажаєш... І це на все життя. Як на все життя й відчуття вдячності до всіх тих сотень добрих людей, котрі допомагали, чим могли.
Що далі? Активно працюю над удосконаленням своєї української мови, будую наполеонівські плани щодо живопису. У 2015–2016 роках малювання чудово допомогло мені позбутися посттравматичного синдрому без особливих наслідків для психіки.

Людей люблю!
Дуже вони мені цікаві!
Їх думки, їх особисті світлини.
З поширенням чужих дописів я й сама чудово впораюся!:)

Ігнорую тих, хто намагається товаришувати з геть порожньою стрічкою. Або заблокованою?!
Та ще й не відповідає на запитання про хто тама і взагалі, нащо?!:)

Вже одинадцятий рік на Полтавщині.
Прийомна мама, хазяйка великої зграї собак-котів-курей.
Любителька квітів та врожаїв.
Директор домашнього консервного заводу.
Комендант біженського гуртожитку зразку 2022 року.

Тут трохи про мою родину:
https://www.youtube.com/watch?v=FJrFjuF9tnwна