🪿🐈‍⬛Що придумали москалі, а українці наївно схавали:
«Людину з села вивезти можна, а село з людині навряд»- придумано московитами, аби підкреслити недалекість українців, це яскраво поширювалося і висміювалося у фільмах і літературі того часу. Але деякі сучасні люди немають своєї голови на плечах, і повторюють цю дурну фразу зневажливо крутячи носом з людей які народилися і люблять село, забувши що в нашій культурі саме село є серцем нашої нації, культури, мови, традицій….

🌙🌿 Полинові обереги
«Де полин росте, там лихо не ходить».

Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть.
Полин—то дар Божий!
Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили.
І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається.
Полин—то не трава. То оберіг!
Де він росте—туди лихе не підступить.
Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній.
І то не байка.
Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило.
А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі.
А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом.
Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги.
«Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс.

Та тільки памʼятай:
Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом.
Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною:

«Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»

Про що говорять в селі?🌙🪿
Наприклад…..про Чорта Лісового
Кажуть, що як Бог творив світ, то залишилося трохи глини. Із тієї глини він ліпив людей, звірів, птахів…
А що лишилося—кинув до лісу.
А ліс…
Ліс не проста штука. Ліс те забрав, обгорнув мохами, обвішав павутинням, і ожило воно. Не ангел, не людина, не звір. А щось інше. Лісове. Хитре. Підступне. Отак і з’явився Лісовий чорт.
Не такий він, щоб шкоди великої робити, але й добра від нього не чекай. Хитрий, як лис, і верткий, як вуж. Любить сховатися у вільшаниках чи в очереті, сидить тихо, доки хтось не підійде ближче. А як підійде—то він вже і в снопах сіно переверта, і хмиз підкидає так, щоб коні сахнулися, або ж заведе мандрівника так далеко, що й назад дороги не знайти.
Кажуть, у нього очі, як жар, а волосся — наче висушений бур’ян. Росте він, від сили лісу— чим дужче ліс густіє, тим більший стає. Любить самотніх пастухів дурити, а ще полюбляє за вівцями приглядати. От лежить собі у високій траві, за овечками стежить, і тільки господар трохи розслабився—він уже вівцю в кущі загнав або кудись завів.
А наймиліші йому— то ті, хто забуває про ліс. Не шанують дерева, ламлять гілки, чи вогонь не там палять — от тим він найбільше шкодить. Бо ліс для нього — то дім…

Хто любить історії про село—смішні, містичні, трохи моторошні?