Декілька минулих життів тому. Я в Донецьку. Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:) Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа». Й яяяяяк розхворілася??? Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!! Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:) Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:))) А я?:) А я - ні!:) Накашляла!:) Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:) Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:) Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:) Так. Від геморою!:) Мазь та краплі!:) Троксевазин - все зрозуміло. З Ескузаном якось все пішло не так?:))) Інструкція для кого?:) Інструкція ж винятково для слабаків?:) Нащо б я її читала?:) Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:) Телефоную докторці Ірині!:) - Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала… А вони мені так нестерпно спиртягою смердять? Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде??? Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:) Сопе роздратовано!:) Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:) - Юльцю? Ти геть не сповна розуму??? Нащо їх до дупи прикладати??? Їх пити тре!!!:) Оооооотакої?:) Краплі? Від геморою? Пити?:) Й воно допоможе?:))) На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:) Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан? Згадую!:) Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:) Й що?:) Й ніщо!:))) В кухню винесла!:) На кухонний стіл прилаштувала!:) Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:) Перед їдою!:))) Жодного разу про них не згадала!!!:) Жаліюся Ірина Олександрова!:) Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:) Де я його просто не зможу не побачити?:))) Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:))) Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:) Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:) Й на холодильник присобачила!:) Й на стіл під прозору церату!:) Та ні ж!:) Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:))) Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:))) Й що?:))) Будь як крути-верти?:) Не бачу!:))) Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:) А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:) Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:))) Й ще ж забула розповісти!:) Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:))) Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:) Про користь вівсянки!:))) Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:) Не знаю!:) Не втрималася!:) Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:) Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:) Ви там як? Цілі?

Файна композиція!🥰 Ніколи не чула!🎵😍

14 жовтня не випадково обране Днем Української повстанської армії. Цього дня у 1942 році, 83 роки тому відбулася важлива історична подія: "повстали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії". Національному підпіллю в умовах окупації вдалося організуватися у повноцінне військо, яке мало лише надію на власну державу. Тривалий час День створення УПА відзначали разом з Покровою та днем козацтва. Про це також йдеться у постанові Української Головної Визвольної ради, яка і затвердила день вшанування повстанської армії. Такий збіг дат бул додатковим акцентом на продовженні козацьких традицій. Після церковної календарної реформи Покрова і пов’язані з нею свята (День захисників та День козацтва) перенесли на 1 жовтня. День УПА залишився 14-го, бо приурочений більше до історичної дати, а не релігійної. У радянські часи влада всіляко намагалася стерти пам’ять про упівців. Їх ототожнювали з бандитами, приписували вбивства цивільних українців, репресували, їм створювали складнощі з влаштуванням на роботу, не дозволяли жити там, де вони хотіли. Навіть вже за незалежної України її найпершу державну армію визнали не одразу. Зокрема, останній головнокомандувач УПА Василь Кук відмовився прийняти звання Героя України від Президента Кучми — бо армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною. Минули десятиліття, перш ніж багато колишніх повстанців почали відкрито згадувати про свою участь у підпіллі — таким сильним був страх перед радянськими репресіями. Хтось так ніколи і не відкрився, і тепер про життя цих мужніх людей ми дізнаємося з архівів. Саме архіви і розповіді учасників подій є неоціненними джерелами для пам’ятування національних героїв, людей, які боролися за Україну за багато років до її незалежності. Ми підготували для вас кілька цікавих фактів, які ви могли не знати про діяльність Української повстанської армії та радимо книги, де ви можете прочитати більше про це. Консультувала щодо фактів та книг історикиня, дослідниця національно-визвольної боротьби Леся Бондарук. Детальніше — у матеріалі нижче 👇 📖 https://life.pravda.com.ua/society/dobirka-knig-ta-cikavih-faktiv-pro-upa-310833/

🍂✨ Світлин осіннього Києва ніколи не буде забагато 📸 The Kyiv Animal Lovers #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Andrij Hudyk Куди все котиться Тривога, пройшла лише хвилина В будинок прилетів шахед заплакала дитина Прийшов іще один момент, в дворі згоріла машина А ви ще тут тепер надіятись на перемир'я Куди все котиться? Ти зараз за столом із побратимом А завтра вже його нема в посадці, давишся димом А тільки послухавши вас, складається картина Що в цьому винні не загарбники, а влада винна Звісно, не кожен мусить, і не кожен може Тримати автомат в руках, стояти насторожі Але якщо ми всі зневіримося, ніхто не поможе Донести до фіналу цю важку криваву ношу Та з кожним нам несемо втрати, всі кругом винуваті Кажуть, в усьому винен зелі влада депутати Більшість чекає миру, сидячи у теплій хаті А ти сьогодні поховала свого сина мати Кожен будує свою долю сам Подумай, що розкажеш своїм дітям Коли він прийде і спитає, Тат Що ти робив, коли в нас були війни? Та що робити, ти вирішуй сам Всім треба помагати своїм сім'ям Та ти не забувай, що робиться там Там, де щодня проходять крізь жахіття Часом згадаю перші дні війни Коли толпою рвались військомати Навіть не було толку місця, щоби вільно пройти Всі хотіли автомати, щоби сім'ї захищати Вже дуже мало залишилося із тих рядів Які прийшли з ентузіазмом зразу на початку Нам дали право вибору, кожен попав дехтів Багато хто залишився в донецьких посадках Так після запитання від цивільних Коли це все закінчиться, коли буде спокійно Коли вже можна буде спати без тривог постійних Коли вже наберуть у владу ті півнадійних Та зрозумів, жити ми такі самі, як і ви Ми просто вибрали по інчому шляху піти Як не крутити, хтось нас має усіх захистити Час як ніколи об'єднатися, все завершити Кожен будує свою долю сам Подумай, що розкажеш своїм дітям Коли він прийде і спитає, Тат Що ти робив, коли в нас були війни? Та що робити, ти вирішуй сам Всім треба помагати своїм сім'ям Та ти не забувай, що робиться там Там, де щодня проходять крізь жахіття........

Ніколи такого не було і от знову: черговий мовний скандал у потязі Дніпро-Львів

#свята Дорогі митці, художники, творці прекрасного! 🎨 Щиро вітаємо вас із Днем художника України! 🌿 Ви — ті, хто бачить світ глибше, ніж очі, хто здатен пензлем торкнутися душі й залишити на полотні подих часу. Кожен ваш мазок — це крок до майбутнього, де краса перемагає темряву, а віра в Україну живе у кожному кольорі, у кожній лінії, у кожному серці 💛💙 Нехай натхнення ніколи не полишає вас, а творчість буде світлом, що зігріває людей навіть у найскладніші часи. Бажаємо вам міцного здоров’я, яскравих ідей, щирих посмішок і миру, щоб кожен ваш новий твір був ще одним промінчиком любові до нашої країни. Ми гордимося вами — тими, хто малює Україну кольорами гідності, сили й надії.

🤯 Ніколи такого не було і ось знову! Львів

Миру всім) 15.10  їдемо Бердянськ-Запоріжжя, візьмемо передачі, документи (оплата за фактом отримання з рук в руки) в інші міста відправка новою поштою. 17.10  іншою автівкою виїзд Запоріжжя Бердянськ - беремо все від ліків, ґаджетів, запчастин, до урни з прахом, питання ціни, по області відправляємо маршруткою або привозимо за домовленістю. Доставка з гарантією без передоплат!!!! Стабільно їздимо кожні два тижні!!! Не по справі прохання не турбувати, пишіть будь ласка (відповідати на дзвінки рідко є можливість) вайбер телеграм ватсап 0999457983 P.S.Пасажироперевезень немає ніколи не було і не буде!!!

#фантастика #пригоди Ехо Маріанської безодні 2038 рік. Міжнародний дослідницький океанографічний центр (ДООЦ), острів Гуам. Світ повільно, але невпинно втрачав зв'язок із власним океаном. Проблема почалася рік тому, коли по всьому світу почали фіксувати незрозумілі підводні "акустичні пульсації". Ці хвилі поширювалися зі швидкістю, що суперечила відомій фізиці рідин, і виводили з ладу найбільш захищені навігаційні та гідроакустичні системи. Наслідки були драматичні: на узбережжі Японії, Каліфорнії та Чилі хвилі викинули тисячі глибоководних істот, які виглядали так, ніби зійшли з нереалістичних ескізів: риби з плавниковими променями-кристалами та краби з панцирами, що світилися фіолетовим квазісвітлом. Світ потребував негайної відповіді. Так народилася місія "Харон". Доктор Олена Ковальчук, український океанограф із дипломом Сорбонни та репутацією генія біолюмінесценції, стояла біля командного пульта, вдивляючись у сріблястий корпус батискафа. Олені було тридцять п’ять, і вона не знала страху перед темрявою, лише перед байдужістю. «Сонце тут, Олено. Під ним теж треба вміти жити», — пролунав хрипкий голос. Капітан Даріус Ленг (50 років), пілот «Харона» і ветеран глибоководних досліджень, витирав піт з лисої голови. Він не вірив у жодну містику, лише у гідродинаміку та титан-керамічний сплав. «Під ним легше дихати, Даріусе. А ми йдемо туди, де дихати неможливо», — відповіла Олена, перевіряючи останній параметр: експериментальний рушій на акустичній левітації. Це був єдиний спосіб впоратися з неймовірним тиском Безодні Челленджер. Мета була чіткою: дійти до дна і знайти джерело "пульсації". Спуск розпочався рівно о 18:00 за Гуамом. «Харон» був схожий на гігантську, обтічну сльозу, що повільно падала у нескінченну чорнильницю. Пройдена глибина 300 метрів. Світло зникло. Пройдена глибина 1500 метрів. Тут мешкали відомі науці зоопланктони-світляки. Їхні спалахи нагадували далекі, недбалі салюти. На позначці 6000 метрів корпус батискафа почав "дихати". Тиск був еквівалентний тиску 50-ти "Ейфелевих веж", поставлених одна на одну. Двічі спрацював аварійний датчик на маніпуляторі: високий тиск деформував герметичні ущільнення. «Тиск 6120. Як почуваєшся, Олено?» — запитав Даріус, його голос був спокійний. «Як на дні Дніпра, Даріусе. Тільки навколо не вода, а розплавлений свинець», — Олена усміхнулася, щоб зняти напругу. На глибині 9 000 метрів почалися справжні дива. Вони пролетіли повз гігантську, сліпу креветку, яка, здавалося, була розміром із невеликий автомобіль. Це був представник відомих, але рідкісних видів, але він мав дивне біле, майже кристалічне утворення на спині. Потім, на глибині 9 850 метрів, сталась Аномалія. «Олено, подивись на лівий біо-сканер», — голос Даріуса став низьким і обережним. На екрані, що демонстрував геологічний профіль, з'явилася ідеально рівна, шестикутна структура. Вона мала чіткі, неможливі для природи, кути і була вбудована прямо у дно жолоба. Це було не геологія. Це було будівництво. «Штучна… Вона... світиться?» — прошепотіла Олена. Структура випромінювала слабке, синє біолюмінесцентне світло, яке не належало жодному відомому бактеріальному чи тваринному організму. Даріус, не чекаючи команди, скерував «Харон» до утворення. Структура виявилася гігантською. Батискаф обережно увійшов у вертикальну печеру, яка була частиною цієї конструкції. Стіни печери були покриті чимось, що Олена назвала "живим квазікристалом". Це був біологічний матеріал, що світився зеленим та синім, але мав чітку, фрактальну, геометричну форму. Це було ніби живий, органічний комп'ютер. І тут їх зустріли господарі. «Маю погані новини, Олено. Це не риби», — прошепотів Даріус. Перед ними, повільно обертаючись у товщі води, з'явилися "Ехолоти". Це були гігантські, до шести метрів завдовжки, сліпі, але елегантні істоти. Їхні тіла складалися з напівпрозорого матеріалу, що нагадував скло, а з боків виходили тонкі, як нитки, органи, які безперервно генерували ультразвукові імпульси. Олена одразу зрозуміла: саме ці імпульси були джерелом глобальної "пульсації". «Вони спілкуються... Це не ехолокація! Послухай, Даріусе! Це... мова! Математична, чиста частота! Це складний акустичний "Язик Океану"!» Один з "Ехолотів", найбільший, наблизився до «Харона». Його скляний корпус випромінював біле світло. Раптово він випустив хвилю такої частоти, що акустична система Олени зайшлася різким, нестерпним вереском. «Глушимо! Глушимо! Відступаємо!» — крикнув Даріус, намагаючись маневрувати. Але Олена була нерухома. Її мозок був перевантажений. Вона отримала шокуючі, візуальні "образи": тисячі років еволюції, мирне життя підводної цивілізації, а потім... жах. Пластикові континенти, нафтові плями, мертві коралові рифи. Це були спогади — або, точніше, звинувачення від "Ехолота" до людства. «Це... не атака. Це контакт», — прохрипіла Олена, її очі були розширені від жаху і захоплення. Повідомлення та вибір Олена змусила себе заспокоїтись і почала працювати. Вона відновила акустичний сигнал "Ехолота", застосувавши складні алгоритми нейро-фільтрації. Те, що вона розшифрувала, було приголомшливо. Ця цивілізація — вони називали себе "Глибинні Хранителі" — була не прибульцями, а синтезом. Вони були створені самим океаном як імунна відповідь на зростаючу токсичність та руйнування біосфери, викликані людством. Їхня функція — захист. «Вони кажуть, що ми вбили половину великої води. Вони нас не ненавидять, Даріусе. Вони вважають нас хворобою», — Олена ледь стримувала сльози. Загроза була реальнішою, ніж вони думали. "Пульсація" — це не збій. Це запобіжний механізм. За розрахунками "Харона", вона досягне критичної потужності за 48 годин. Ця хвиля електромагнітного та акустичного випромінювання настільки сильна, що повністю вимкне всю цифрову, навігаційну та комунікаційну інфраструктуру людства на поверхні, відключивши нас від нашої "технологічної пуповини". Мета: змусити людство зупинитися і подумати. «Я передаю дані на поверхню. Негайно! Військові мають їх нейтралізувати, доки не пізно! Це загроза глобальній безпеці!» — Капітан Ленг кинувся до радіопередавача. «Ні, Даріусе! Стій! — Олена схопила його за руку. — Вони мають рацію! Вони виживають у цьому пеклі, яке ми створили! Ми не можемо їх знищити! Наш звіт перетворить їх на ціль, і ми втратимо єдиний шанс. Людство заслуговує на цей "холодний душ"!» Між ними виникла напружена, майже фізична суперечка. Дві філософії: безпека цивілізації проти збереження життя. Олена прийняла миттєве, драматичне рішення. Вона, як фахівець із акустики, знала слабкі місця "Харона". Вона швидко ввела у внутрішню систему батискафа малі корективи — програмний код, який при передачі на поверхню спотворить ключові координати джерела "пульсації" та зашифрує справжній зміст акустичних сигналів як "складну геологічну активність". «Що ти робиш?!» — крикнув Ленг. «Захищаю людство. Від нього самого», — відповіла Олена, натискаючи кнопку підйому. «Харон» здійснив шалений, небезпечний підйом, поки навколо них зростала акустична "пульсація". Тиск був неймовірний. Склалося враження, що "Глибинні Хранителі" проводжають їх, їхнє біле світло було останнім, що бачила Олена, перш ніж їх поглинула темрява. «Харон» успішно сплив. На поверхні панував хаос. Людство зіткнулося з масовим "цифровим блекаутом" на вісім годин. Світові фондові ринки зупинилися, навігація вимкнулася, комунікації впали. Це була глобальна тиша. Епілог. Через тиждень у ДООЦ на Гуамі Олена та Ленг подавали свої звіти. Ленг, хоч і був розлючений, але мовчав. Його очі бачили те, чого він ніколи не зможе пояснити. Олена подала звіт, в якому говорилося про "небачену кристалічну форму життя, що генерує надпотужні акустичні хвилі". Вона закликала до глобального мораторію на будь-які глибоководні розробки, мотивуючи це "небезпекою, яку людство не може контролювати". Вона знала: вона зберегла таємницю Глибинних Хранителів. Людство отримало свій "холодний душ" і тепер мусило самостійно вибирати шлях. Олена підійшла до вікна, дивлячись на безкрайній, синій Тихий океан. Вона була Хранителем таємниці, яка гарантувала крихкий, але необхідний другий шанс. І десь там, унизу, у темряві, на неї чекало мовчазне ехо Маріанської безодні.