Українська
English
#архів
Дівчата з Біловодська (селище на Луганщині), кінець ХІХ ст.
Луганщина — це українська земля, яка ніколи ідентично не була частиною московії, попри тривалі спроби нав’язати ними інше. Про це в інтерв’ю виданню ТРИБУН розповідав доктор історичних наук Олександр Набока.
«Я б сказав, що попри московський сегмент, який особливо почав посилюватися із другої половини 18 сторіччя, Луганщина була частиною світу, який у той період створювали та формували переважно українці», — зазначає історик.
Перші постійні українські поселення з’явилися тут ще наприкінці XVI — на початку XVII століття. Саме українці принесли на ці землі водяні та повітряні млини, відомі ще в Речі Посполитій, технології обробки глини та кераміки, а також інші елементи побуту й господарства
Згодом московити, скориставшись своїм статусом панівної нації у складі імперії, зайняли керівні позиції у містах, промисловості та держуправлінні. Проте це не змогло стерти українську основу Луганщини.
«Це дозволяло їм, носіям в тому числі й імперських месіанських ідей, говорити за весь край, називаючи його місцем, де блискучо реалізувався російський імперський проєкт. Але українське населення нікуди не поділося»,
— наголошує Набока.
Згідно з переписами 1920-х років, українці переважали в усій сільській місцевості. У містах ситуація була іншою. Московити ледь перевищували 50%
Саме українське село стало осередком повстанського руху проти імперської політики. «Зокрема, у 1917—1921 роках, селяни охоче йшли у повстанські загони місцевих ватажків, які тяготіли до Нестора Махна. Таким був й отаман Каменюка. Багато хто також підтримував УНР та Директорію»,
— розповідає історик.
Набока підкреслює, що до трагедій колективізації та Голодомору українські та московські села жили окремо, між ними існувала недовіра, яка іноді переходила у відкрите протистояння. Наприклад, під час краху імперії, спроби встановити контроль над українськими селами зустрічали рішучий спротив.
«Спроба змосковщених донських козаків встановити контроль над Біловодськом, де жили переважно українці, призвела до великого повстання. У ході якого козацьких емісарів, які прибули до міста зі Станиці Луганської, повісили на плотах та відправили річкою Євсуг до їх Батьківщини»,
— наводить приклад історик.
Попри всі імперські спроби присвоєння, Луганщина завжди залишалася українською. І саме тому вона стала однією з цілей новітньої агресії московії. Московія окупувала частину наших українських територій, прагнучи знищити українську ідентичність, мову та культуру.
Дівчата з Біловодська (селище на Луганщині), кінець ХІХ ст.
Луганщина — це українська земля, яка ніколи ідентично не була частиною московії, попри тривалі спроби нав’язати ними інше. Про це в інтерв’ю виданню ТРИБУН розповідав доктор історичних наук Олександр Набока.
«Я б сказав, що попри московський сегмент, який особливо почав посилюватися із другої половини 18 сторіччя, Луганщина була частиною світу, який у той період створювали та формували переважно українці», — зазначає історик.
Перші постійні українські поселення з’явилися тут ще наприкінці XVI — на початку XVII століття. Саме українці принесли на ці землі водяні та повітряні млини, відомі ще в Речі Посполитій, технології обробки глини та кераміки, а також інші елементи побуту й господарства
Згодом московити, скориставшись своїм статусом панівної нації у складі імперії, зайняли керівні позиції у містах, промисловості та держуправлінні. Проте це не змогло стерти українську основу Луганщини.
«Це дозволяло їм, носіям в тому числі й імперських месіанських ідей, говорити за весь край, називаючи його місцем, де блискучо реалізувався російський імперський проєкт. Але українське населення нікуди не поділося»,
— наголошує Набока.
Згідно з переписами 1920-х років, українці переважали в усій сільській місцевості. У містах ситуація була іншою. Московити ледь перевищували 50%
Саме українське село стало осередком повстанського руху проти імперської політики. «Зокрема, у 1917—1921 роках, селяни охоче йшли у повстанські загони місцевих ватажків, які тяготіли до Нестора Махна. Таким був й отаман Каменюка. Багато хто також підтримував УНР та Директорію»,
— розповідає історик.
Набока підкреслює, що до трагедій колективізації та Голодомору українські та московські села жили окремо, між ними існувала недовіра, яка іноді переходила у відкрите протистояння. Наприклад, під час краху імперії, спроби встановити контроль над українськими селами зустрічали рішучий спротив.
«Спроба змосковщених донських козаків встановити контроль над Біловодськом, де жили переважно українці, призвела до великого повстання. У ході якого козацьких емісарів, які прибули до міста зі Станиці Луганської, повісили на плотах та відправили річкою Євсуг до їх Батьківщини»,
— наводить приклад історик.
Попри всі імперські спроби присвоєння, Луганщина завжди залишалася українською. І саме тому вона стала однією з цілей новітньої агресії московії. Московія окупувала частину наших українських територій, прагнучи знищити українську ідентичність, мову та культуру.
#архів
Дівчата з Біловодська (селище на Луганщині), кінець ХІХ ст.
Луганщина — це українська земля, яка ніколи ідентично не була частиною московії, попри тривалі спроби нав’язати ними інше. Про це в інтерв’ю виданню ТРИБУН розповідав доктор історичних наук Олександр Набока.
«Я б сказав, що попри московський сегмент, який особливо почав посилюватися із другої половини 18 сторіччя, Луганщина була частиною світу, який у той період створювали та формували переважно українці», — зазначає історик.
Перші постійні українські поселення з’явилися тут ще наприкінці XVI — на початку XVII століття. Саме українці принесли на ці землі водяні та повітряні млини, відомі ще в Речі Посполитій, технології обробки глини та кераміки, а також інші елементи побуту й господарства
Згодом московити, скориставшись своїм статусом панівної нації у складі імперії, зайняли керівні позиції у містах, промисловості та держуправлінні. Проте це не змогло стерти українську основу Луганщини.
«Це дозволяло їм, носіям в тому числі й імперських месіанських ідей, говорити за весь край, називаючи його місцем, де блискучо реалізувався російський імперський проєкт. Але українське населення нікуди не поділося»,
— наголошує Набока.
Згідно з переписами 1920-х років, українці переважали в усій сільській місцевості. У містах ситуація була іншою. Московити ледь перевищували 50%
Саме українське село стало осередком повстанського руху проти імперської політики. «Зокрема, у 1917—1921 роках, селяни охоче йшли у повстанські загони місцевих ватажків, які тяготіли до Нестора Махна. Таким був й отаман Каменюка. Багато хто також підтримував УНР та Директорію»,
— розповідає історик.
Набока підкреслює, що до трагедій колективізації та Голодомору українські та московські села жили окремо, між ними існувала недовіра, яка іноді переходила у відкрите протистояння. Наприклад, під час краху імперії, спроби встановити контроль над українськими селами зустрічали рішучий спротив.
«Спроба змосковщених донських козаків встановити контроль над Біловодськом, де жили переважно українці, призвела до великого повстання. У ході якого козацьких емісарів, які прибули до міста зі Станиці Луганської, повісили на плотах та відправили річкою Євсуг до їх Батьківщини»,
— наводить приклад історик.
Попри всі імперські спроби присвоєння, Луганщина завжди залишалася українською. І саме тому вона стала однією з цілей новітньої агресії московії. Московія окупувала частину наших українських територій, прагнучи знищити українську ідентичність, мову та культуру.
324переглядів
