Одним з найгарніших і найвитонченіших парків Хмельницької області вважається Малієвецький парк. Він розташований у Кам’янець-Подільському районі Хмельниччини. Парк зручно вмостився на східній околиці села Маліївці. Це невелике село розташоване на Подільській височині і вражає своєю історією та мальовничими пейзажами. Парк відомий маєтком, великою кількістю різноманітних рослин, а також там розташований Малієвецький водоспад. Загальна площа парку – трохи більше 17 гектарів. У сучасному вигляді він був утворений у 1960 році, але насправді його історія тягнеться аж з 18 століття.

Розташували парк на лівому бережку струмка, який згодом впадає у річку Ушку. Пагорби і струмки, що перетинають парк, створюють особливу красу та атмосферу. Парк зводився у класичному стилі. Тут є доріжки, джерела, штучний водоспад, що особливо приваблює туристів.

Краса штучного водоспаду – це привід гордитися парком та його створенням. Адже у селі Маліївці розташований палац Орловських, біля якого і був розбитий парк зі штучним водограєм. Збудував неймовірної краси палац граф Ян Онуфрій Орловський у 1788 році. Стиль побудови – класицизм. Керівниками будівництва палацу та парку були знаменитий архітектор Доменіко Мерліні, паркобудівничий Діонісій Мак-Клер та садівник Клігер. Саме вони заклали ту красу, якою сьогодні може насолоджуватися кожен охочий.

Граф Орловський був Ловчим великим коронним Речі Посполитої. У 1785 році він купив село Маліївці, яке йому особливо сподобалось своїми краєвидами. І невдовзі з’явився неймовірний палац. Благородна простота і гармонійність, спокійна витонченість поєдналися у чудовому будинку. Граф Орловський близько спілкувався з королем, тому навіть у палацовому комплексі можна відчути королівський дух і влив. До речі, деякі родинні перекази свідчать про те, що архітектором споруди, крім Мерліні міг бути і не менш знаменитий зодчий Якуб Кубіцький.

Споруда мала три поверхи з однієї сторони і два з іншої. З півночі був влаштований під’їзд. До нього вела алея, яка вже тоді була обсаджена різноманітними деревами.

Палац був неймовірно дорого обставлений і прикрашений. Тут були вишукані фрески, книжкові шафи з червоного дерева, було багато картин відомих польських художників. Навіть кажуть, що тут були картини Рафаеля Санті. У бальній залі була розкішна ліпнина, фрески і величезна кришталева люстра. З чудової бальної зали можна було вийти на балкон, де відкривався вид на парк і водоспад.

У Палаці також було 10 тис книг, серед яких і оригінальні рукописи, а також лист від римських пап. Колекцію книг та дорогоцінностей успадкувала невістка Яна Орловського – Роза Красицька. Також у палаці писали свої казки та поезії відомі письменники та поети. Тут зберігалася колекція медалей та монет, антикваріату, порцеляни.

Частину колекції було розграбовано, частину врятував Ксаверій Орловський. У 1917 році деякі цінності він вивіз до Марселю.

Навколо вишуканого палацу розташовувався парк, який мав форму кленового листка. Створював його Діонісій Мклер. Парк був зведений у англійському стилі. На крутому схилі розташовувалися доріжки, які засадили яворинами, патанами, дубами, а поруч були лавочки та грецькі вази.

В низовині яру була облаштована гребля, яка розташовувалася між двома ставками і декоративним млином. Також тут розміщувався штучний водоспад, який зробили у самотньому гроті. Висота водоспаду – 18 метрів. Біля водоспаду розташовувалися природні джерела, які прикрасили скульптурами. Наприклад, джерело з головою лева – діюче і до нашого часу.

Від парадного входу у палац, на північ, був двометровий кам’яний паркан, за яким ріс фруктовий сад. Посередині була встановлена теплиця, де вирощувалися пальми, лимони та екзотичні дерева. За садом була встановлена водонапірна вежа, яка була виконана у формі середньовічної замкової башти із зубцями.

Малієвецький водоспад– де знаходиться і, де милує око знає багато туристів. Але те, що його давно вже могло не існувати – знають не всі. Адже насправді його доля була не така вже й весела. Нащадок палацу Ксаверій Орловський виїхав закордон і працював послом у різних країнах. Палац і парк грабували і збиралися зруйнувати. Але у селі Маліївці жив місцевий лікар Селецький, дружина якого була родичкою радянського чиновника Куйбишева. Тому у 1922 році у палаці запрацювала лікарня. А пізніше тут утворили дитячий санаторій, який спеціалізувався на лікуванні туберкульозу кісток. Вода до водоспаду надходила завдяки дерев’яному водогону, який у радянські часи вже прогнив. Тому лікарка санаторію Олександра Соколова, отримавши премію у 400 рублів, купила металеві труби і водограй знову запрацював.

Малієвецький водоспад більше приваблює скаутів і прихильників РУНВіри. В скелі є печера на два поверхи. Кажуть, що тут колись був ранньо-скельний слов’янський монастир. Також думають, що ще за давніх часів саме тут були язичницькі капища. А пізніше сюди з Візантії прийшов бідний монах, який жив у печері і прославляв Бога.

Маліївці водоспад маршрут має досить зручний. Адже розташований за 7 кілометрів від траси Чернівці – Житомир на лівому березі річки Ушка. Найближче містечко – Дунаївці. До нього можна доїхати з Кам’янця-Подільського рейсовим автобусом.

Малієвецький водоспад – надзвичайне місце, яке точно сподобається кожному, хто захоче насолодитися його красою та неймовірним виглядом.

Цікава історія: як українці харчі на зиму заготовляли

У XIX ст. мололи на борошно жито, пшеницю, ячмінь, кукурудзу, гречку, просо, овес тощо.
З цього ж зерна, окрім житнього, робили й крупи.
Крупи та борошно були основними й надійними харчовими заготовками.
Овочі, фрукти та ягоди солили (квасили) й сушили.
Це давало змогу тривалий час зберігати продукти і вживати їх потім у сирому або вареному вигляді.
З березового й кленового соку робили квас.
Сало засолювали разом зі шкурою, лише обсмаливши щетину, а у деяких західних районах його ще й вудили. Засолювали на запас також і уздір (нутряний жир).
З уздору та кишкового жиру виготовляли смалець, який цінувався дуже високо.
Його зберігали у глечиках окремо, ним же заливали для тривалішого зберігання ковбаси.
Шкварки, що лишалися після відтоплення смальцю, теж ішли в їжу.
Рідко з м’яса робили запаси солонини.
Зберігали й овечий жир – лой, який мав цілющі властивості.
Рибу солили в діжках.
Витриману в розсолі зо дві доби в’ялили на сонці. Чищену і короновану (розрізану по спинці й розплескану) рибу солили й сушили в негарячій печі.
Сушену (опікану) рибу переважно споживали взимку під час посту в юшках, кулешах, із картоплею.
Олію виготовляли у спеціальних олійницях з конопляного, рідше лляного, макового насіння, а з початку XX ст. – із соняшникового. Макуху, що залишалася, зберігали не лише для відгодівлі худоби, а й для власного споживання.
На запас для пісних днів збирали сир, у Карпатах – ще й овечу бринзу. Сметану переробляли на масло, здебільшого на продаж.
Молоко заквашували на кисляк і ряжанку, зберігаючи в холодних місцях (льох, стебка).
Автор – Дмитро Пучко
ДЖЕРЕЛО: LOVEUKRAINE