#поезія
Ненависть виховується поволі,
вимолюється на колінах,
коли поза спиною дихають
і говорять,
що ти не людина і навіть їй не подоба
І смерть твоя важить менше аніж повітря,
аніж вода що перетворюється на пар,
ненависть виховується поволі,
стискається тканиною у зубах
зростає в кістках і проростає судинами, як проростає цвіль на старих посивілих хлібах
і богарадить тебе прожити більше, аніж дозволено
Богородиця молиться
за упокій та за зцілення
Твоєї душі
і плаче,
бо ненависть вимолюється не з канонів чи літургій
а із крові
й сухих очей,
ні сліз ні прощення
ні помилування ні сліз
хто ти хлопчику,
і чому не залишив крихт,
щоб знайти тебе і молитися,
вимолити людей
виблагати роки
ненависть нагадує павутиння
і плететься, ти знаєш, виплітається з сухожиль та могил
виплітається з прапорів понад марсовим
і щораз як знову копають ґрунти
і труни несуть на плечах, замість усіх хрестів,
я торкаюсь шкіри поміж грудей і здригаюсь,
не слухаю тексту,
але вслухаюся
у відгомін голосів
у дихання матерів та дітей
жінок чи братів
чоловіків чи сестер
усіх, хто зійшовся
аби ненависть поволі вирощувала себе у тілі,
вимолювалась на колінах
і зростала до болю у крижах та у грудині,
до болю в усіх клітинах, які лишаються жити,
ненависть росте з Аїду
і досягає Олімпа,
і кожен хто їй причина
зрештою тільки тінь,
але всередині залишилось стільки місця
аби ненависті стало більше,
стільки місця
що вона не піде навіть допоки спиш
Софія Волкодав
#поезія
Ненависть виховується поволі,
вимолюється на колінах,
коли поза спиною дихають
і говорять,
що ти не людина і навіть їй не подоба
І смерть твоя важить менше аніж повітря,
аніж вода що перетворюється на пар,
ненависть виховується поволі,
стискається тканиною у зубах
зростає в кістках і проростає судинами, як проростає цвіль на старих посивілих хлібах
і богарадить тебе прожити більше, аніж дозволено
Богородиця молиться
за упокій та за зцілення
Твоєї душі
і плаче,
бо ненависть вимолюється не з канонів чи літургій
а із крові
й сухих очей,
ні сліз ні прощення
ні помилування ні сліз
хто ти хлопчику,
і чому не залишив крихт,
щоб знайти тебе і молитися,
вимолити людей
виблагати роки
ненависть нагадує павутиння
і плететься, ти знаєш, виплітається з сухожиль та могил
виплітається з прапорів понад марсовим
і щораз як знову копають ґрунти
і труни несуть на плечах, замість усіх хрестів,
я торкаюсь шкіри поміж грудей і здригаюсь,
не слухаю тексту,
але вслухаюся
у відгомін голосів
у дихання матерів та дітей
жінок чи братів
чоловіків чи сестер
усіх, хто зійшовся
аби ненависть поволі вирощувала себе у тілі,
вимолювалась на колінах
і зростала до болю у крижах та у грудині,
до болю в усіх клітинах, які лишаються жити,
ненависть росте з Аїду
і досягає Олімпа,
і кожен хто їй причина
зрештою тільки тінь,
але всередині залишилось стільки місця
аби ненависті стало більше,
стільки місця
що вона не піде навіть допоки спиш
Софія Волкодав