#технології
Китайські науковці представили прорив у медицині — «клей для кісток» Bone 02, який здатен зрощувати переломи буквально за хвилину.
Фішка в тому, що препарат повністю органічний і створений на основі клею устриць. Цей «природний цемент» застигає за секунди, не відторгається організмом і витримує навіть найекстремальніші умови.

Bone 02 вже протестували на 150 пацієнтах — результати успішні. Тепер залишилося дочекатися масового впровадження.

“Ні жива ні мертва” Голлі Джексон
Фінальна частина трилогії
Видавництво Readberry

Третя частина серії про Піппу Фіц-Амобі мене вразила настільки, шо я навіть не очікувала. Вона за атмосферою схожа на першу частину серії приблизно так само, як шоста книга про Гаррі Поттера схожа на першу. Тут недарма така темна обкладинка, кров та скло.

Якщо “Посібник з убивства” все одно трохи відсилав мене до детективів про підлітків, які я читала в дитинстві, то зараз у мене язик не повернеться таке сказати. Піппа багато пережила в першій і особливо в другій частині, і тому зараз ми бачимо у дечому розчаровану, зневірену персонажку, у дечому навіть зламану.

І це насправді більш життєво, бо навряд чи після попередніх подій можна вдати, наче нічого і не було, наче це ніяк не відбивається на психологічному стані. Голлі Джексон показала підлітку з травмою, яка не знає, як з нею впоратися. Так, третя ітерація Піппи сильно відрізняється від першої.

А от що залишилося константою, так це Раві. Господи, він ідеальний друг та хлопець, який по дефолту на боці Піппи. Те, шо він сказав їй на 122 сторінці, я аж трьома стікерами позначила. Бо це звучало так щиро та щемко. Та й загалом дівчині пощастило мати справді вірних друзів, які без зайвих питань прийдуть на допомогу.

Коли я читала фінальні сторінки, то у мене очі на лоба лізли. Бо я головою розуміла, шо коїться і чому, але це не значило, шо мені це подобається. Я вже думала створити петицію, щоб авторка дописала хоч новелу якусь, ну чисто щоб перебити ті враження. Але далі стало трошки легше. Проте я все одно хотіла б якусь новелу з продовженням, бо не дуже люблю такий формат фіналів. Мені оце треба більш конкретно та очевидно)

Айтівець ледве не втратив пальця через розумне кільце Samsung😱

Акумулятор Samsung Galaxy Ring почав роздуватися прямо на пальці чоловіка, коли він був в аеропорту. Деформовані частини кільця почали сильно тиснути😬

Зрештою все завершилося добре: пасажира зняли з рейсу та відправили до лікарні. Там медики змогли зняти кільце за допомогою льоду та медичної змазки.

Серед можливих причин інциденту називають спеку на Гаваях, солону воду, два перельоти, а також початковий дефект акумулятора.

#виставки
Виставка Віктора Марущенка "КРЕНИЧІ. Тут були…"
У галереї РА відкрилась виставка фотографій Віктора Марущенка (1946–2020) "КРЕНИЧІ. Тут були…". Проєкт представляє серію робіт, створених фотографом у маленькому селі Креничі на Київщині протягом 1988–1997 років. Виставка, що налічує близько 100 фотографій, є візуальним літописом життя сільської спільноти, згуртованої навколо отця Олександра Кубеліуса. Це не просто етнографічна фіксація, а глибоке дослідження тем присутності, пам’яті та зникнення. Роботи зберігають образи людей, їхні святкування та будні у місці, яке, за словами автора, "перестало існувати", але залишилося в історії завдяки камері митця.

Виставка триватиме до 9 жовтня за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 32

ОДЕСЬКІ ЗАМАЛЬОВКИ⚡ В Одесі не залишилося чоловіків, із якими можна познайомитися для створення сімʼї: ні в кафе, ні на заходах, їх просто немає — усі вони або на війні, або ховаються. Хочу запитати: це так по всій країні? — місцева жителька.

«Була влітку в Ібіці, там — одні турки й малолітки. Бачила словʼян, але вони одружені. Жінці за 30-35 познайомитися варіантів немає», — додала вона.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

23 вересня 1919 року російські білогвардійці влаштували єврейський погром у Фастові.

У місті загинуло близько 700 осіб. Цього ж дня Директорія УНР і уряд ЗУНР ухвалили рішення розпочати воєнні дії проти армії Антона Денікіна.

До 22 вересня невелике містечко Київської губернії перебувало під контролем більшовиків. Після активного наступу білогвардійським частинам вдалося вибити їх за річку Ірпінь.

Усіх євреїв міста оголосили посіпаками червоних і розпочали жорстокі погроми. Перші дві доби донські козаки та інші збройні формування громили базарні лавки та помешкання місцевих жителів. Командування не могло зупинити їх, бо продовжувались бойові дії на околицях.

За 2 доби ситуація вийшла з-під контролю та розпочалась різня з масовими вбивствами. Вогонь від чисельних підпалів знищив усі будівлі, що належали євреям.

Активну участь у погромі брали селяни з навколишніх сіл. Вони скуповували награбоване у денікінців і збирали те, що залишилось цінного від вбитих людей.

Частини, які здійснили погром, намагались приховати його перед командуванням. Доповідали, що споруди знищенні через перестрілки з більшовиками. Але офіцери помітили, що вигоріли лише єврейські квартали, при цьому всі християнські будівлі були цілими.

Після погрому частини бандитів і вбивць розформували, але вони ввійшли до інших формувань і продовжували подібну діяльність у Києві та інших містах в Україні.

Сирена несамовито виє…
А ми «зліпила з того, що біііііло» щось типу дивана?:)

Нууууу, сидіти на ньому тепер цілком можливо без загрози для життя?:)
Вдвох лежати вже ні!:)
Нууууу, хуч так?:)
На загальному фоні всьго ух…йканого, то ще нічого?:)

Знов же ж, дебелий такий шмат шпали в тому дивані знайшовся?:)
Хуч якийсь прибуток від співмешканців залишився?:)

Відкритими залишилося два питання.
1. Остаточно ух…йкана газова форсунка в плиті опалення? Чи її таки вдасться реанімувати?
2. Стеля в тамбурі гостьового будиночку все ще мерехтить ооооттакезною діркою, виламаною з мʼясом…

А з усім безладом ми впоралися. Так собі.
На приміщення, де можуть перебувати живі люди, вже схоже!
Й мені знов хочеться співати, коли я сунуся на свій консервний завод, й щось там добре звершувати!!!
А якщо перти вишукане матюччя ще й виникає бажання, то вже зрідка!:)

Зробив добро - кинь його у воду.
Що я і роблю!

Ви там як?
Цілі?

Вчора закатувала кетчуп.

Зазвичай багато років виварювала зайву рідину помідорну, щоб густенький же ж був той кетчуп?
Вчора на мене якийсь вірш напав, я ті проварені помідори черпала друшляком!
А потім вже їх перебивала блендером, додавала тушені яблука-перці-цибулю-часник й ще будь-якого!:) За смаком!:)

Залишилося в мене тієї помідорної рідини…
Та багатенько залишилося!:)
Була в мене думка якісь квіточки нею полити?:)
Ірина Олександрова спробувала й категорично заборонила таким чином тієї рідини позбуватися!:)))
Казала, що дуже смачна!:)

То й що?:)
Закрутила я сьогодні ще десять літрів того недотомату!:)

Сиджу у дворі на ослінчику та сама собі обіцянки даю!:)
Що по помідори більше у город не піду!:) Жодного разу!:)))
Й нікого з дітей не посилатиму!:)))

Ккккказала!!!
Не піду!!!:)

Увесь упомідорений посуд перемила!
До речі, щось давно я не згадувала Марсельське мило?
Й все ще категорично безкоштовно я його знов рекламую?:) А хотілося б коштовно!:)

Казковий засіб!!!
Кахлі кухонні, плити, духовки, плями на одязі різного походження та ступеню забрудненості, ті ж каструлябії з під варіння томатів!
Та будь що відчищає та відперає!!!
Пляшки дві, якщо не три, за місяць використовуємо!!!

Ви там як?
Цілі?

#кіно
Новий фільм Жанни Озірної «Медовий місяць» уже називають однією з найсильніших камерних драм про повномасштабне вторгнення.

У центрі сюжету — молода пара Тарас і Оля, які застрягли у власній квартирі під час російської окупації. Вони пересуваються навпочіпки й говорять пошепки та водночас відкриваються одне одному.

🎬 Чому ця історія вирізняється серед інших ігрових фільмів про війну та що робить «Медовий місяць» настільки справжнім і людяним — розбирається кінооглядачка Альона Шилова.
https://youtu.be/zLcgR1fQtzQ

#поезія
Фродо (Запах осені)

Вітер змітає з каштанів пожовклі від кіптяви дні, і, посміхаючись, палить
А серед листя згоряємо й ми, що там, потомлені, спали...
Знаєш, наївні, так вірили в світло, що
зникло звідси назовсім;
Навіть весна, що здавалося, змінить усіх -
вогко і цвіло
пахне осінню...

Дим від багать підіймається вище, десь над деревами - танучи;
мабуть, нам це все сниться, треба лиш встати,
встати зранку ще
Щоб, залишивши все, поспішати на захід, від тіней міста і Хроноса;
Тільки кроки свинцево- важкі - наче склом по асфальту - скронями;

Вулиці сліпо торкаються ніг, і як бездомний кіт -лащаться,
там де й колись, зеленіє бузок - тільки
більше не чути терпких пахощів;
Небо, знущаючись сипле, як в злодія, світло
сонцем - прожектором;
Голос, який ти так довго ховав у собі - з часом
став просто шепотом…

Те, в що ти вірив, всього лише сон, відблиск із
інших вимірів;
Досить безшумно кричати, досі, всі вже
давно й непомітно
вимерли.
Тіні, що ходять по колу, і, спотикаючись, човгають -
просто чиїсь невдалі досліди;
В місті, де сотня життів не змінила нічого -
завжди буде запах осені...

... І, коли вітром здує останній листок
у саду, з мертвих яблунь і вишень -
Ти як завжди, шепотітимеш їм у вікно
"Що ж взагалі в нас залишилось?"
І Той, що мовчав все життя, скаже нарешті голосно:
"Віра у добро, пане Фродо.
А за неї варто боротися."

Федір Рудий