«Ловимо кожну хвилину електрики»: волонтери на Троєщині готують сухпайки та обіди для ЗСУ в складних реаліях без світла. Волонтерський центр знаходиться в Деснянському районі (Троєщина). Більшість волонтерів — місцеві мешканці, дехто також живе без води та опалення. Частину продуктів (наприклад, картоплю) волонтери, у кого є газ, варять вдома та приносять до цеху. Енергозалежні процеси живлять через інвертори та акумулятори. Потужне обладнання вмикають вночі або рано-вранці — щойно з’являється централізоване світло. Раніше 90% сировини надавав бізнес, зараз понад 50% доводиться купувати самостійно. Потрібні кошти на продукти, оплату оренди та електрики. Долучитися та підтримати волонтерів можна за QR-кодом на відео.

😡У Запоріжжі касирка відмовилася продавати квиток військовому, пояснивши це фразою: «Ти там заснеш». Інцидент став відомий із соцмереж. За словами очевидців, це була перша відпустка бійця за чотири роки. Після розголосу адміністрація кінотеатру вибачилася та повідомила про звільнення працівниці. https://t.me/Ukraineaboveallelse

😱 У цивільного бранця Миколи Щербини, якого утримують в російському полоні, погіршилося здоров’я, - ZMINA У 24-річного Миколи Щербини, якого росіяни викрали у 2022 році на Херсонщині та незаконно утримують у Камишино Волгоградської області РФ, через побиття та антисанітарні умови утримання почали гнити ноги. Мати хлопця наголошує, що в Камишині цивільних і військових утримують разом у нелюдських умовах — у камерах сирість, пліснява, поширені туберкульоз і короста. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

🍞Сирна #запіканка 📌#КБЖВ на 100 г 125–130 ккал/17–18 г/3–3,5 г/6,5–7 г. Інгредієнти: Сир к/м 0,2% 800 гр Грецький йогурт 300 гр Яйце 4 шт Кукурудзяний крохмаль 50 гр Цукрозамінник до смаку. Всі інгредієнти збити занурювальним блендером до однорідної маси, вилити у форму, випікати при 180° 45-50 хв до рум'яного кольору. Дати повністю охолонути, поставити в холодильник на 4 год.

#історія #постаті #музика Коли мова заходить про Селін Діон, музичні критики зазвичай розділяються на два табори: одні шукають беруші, інші — носовички. Але якщо відкинути сентиментальну позолоту, перед нами постає унікальний антропологічний та технічний феномен. Діон — це не просто голос, це ідеально налаштований біологічний інструмент, що виник на перетині квебекського провінціалізму та агресивного глобалізму. ​Її шлях до олімпу нагадує ретельно сплановану військову операцію. Вихід на англомовний ринок був би неможливим без диктаторської дисципліни та повної відмови від вокальних дефектів, які зазвичай роблять виконавця "людяним". Вона стала символом епохи, де технічна досконалість запису почала домінувати над сирим драйвом. Поки гранж-сцена в Сіетлі захлиналася від власного відчаю та брудних гітар, Селін уособлювала стерильний, доведений до абсолюту комфорт. ​Цікаво спостерігати, як її творчість трансформувалася під впливом технологій. Вона була однією з перших, хто зрозумів: у світі, де звук стає цифровим, потрібно співати так, щоб жоден алгоритм не знайшов похибки. Її вокал — це математична модель щирості. Це особливо помітно в історії з My Heart Will Go On. Діон спочатку терпіти не могла цю пісню, вважаючи її занадто солодкою навіть для свого репертуару. Проте комерційне чуття та продюсерський розрахунок створили гімн, що став не просто саундтреком, а звуковим фоном для цілого покоління, яке повірило, що трагедію можна упакувати в ідеальний радіоформат. ​У певному сенсі Діон — це відповідь музичної індустрії на запит про стабільність. Вона не бунтувала, не ламала готелів і не зловживала речовинами. Її єдиною залежністю була точність. Навіть зараз, зіткнувшись із рідкісною хворобою, вона демонструє ту саму крижану витривалість, яка зробила її іконою. Це історія про те, як голос може стати архітектурною спорудою — монументальною, дещо холодною, але бездоганно спроектованою.

#дати #свята Єфрем Сирін: «Арфа Духа» та поет покаяння, якого шанують крізь віки. За новоюліанським календарем 28 січня вшановують пам'ять одного з найвпливовіших християнських мислителів IV століття — преподобного Єфрема Сиріна. Його називають «сирійським пророком» та «арфою Святого Духа», адже він зумів поєднати суворе богослов’я з неймовірно витонченою поезією. 🙏📜 Хто він такий? Єфрем народився в Месопотамії (сучасна територія Туреччини) на початку IV століття. Він не був високим ієрархом чи єпископом — більшу частину життя він залишався простим дияконом. Проте його авторитет був настільки великим, що його твори читали в церквах одразу після Святого Письма. Єфрем був учителем, який вважав, що найкращий спосіб донести істину до людей — це не нудні трактати, а пісні та гімни. 🎶🏛️ Майстер покаяння та молитва, яку ми знаємо всі Найвідоміший спадок Єфрема Сиріна — його покаянна молитва «Господи і Владико життя мого...», яку віряни читають упродовж усього Великого посту. У ній він просить позбавити його духу лінивства, безнадії, владолюбства й марнослів’я, а натомість дати дух чистоти, смирення, терпіння й любові. Ці рядки стали еталоном духовної аскези, а Олександр Пушкін навіть переклав їх у віршовану форму, настільки вони його вразили. ✨✍️ Соціальний активіст минулого Єфрем не лише молився в пустелі. Під час великого голоду в Едессі він проявив неабиякі організаторські здібності: переконав багатіїв відкрити свої комори та особисто розподіляв їжу серед нужденних, стежачи, щоб допомогу отримали справді голодні, а не спритні спекулянти. Він довів, що святість — це не лише споглядання, а й дієва допомога ближньому. 🥖👣 Покровитель митців та словесності Оскільки Єфрем писав сирійською мовою, він вважається засновником сирійської літературної традиції. Його твори наповнені яскравими метафорами: він порівнював віру з кораблем, а людську душу — з дзеркалом, яке потребує постійного очищення. 🕯️🖼️ Народні прикмети та традиції В народі цей день називали «Єфремовим днем» або «днем домовика». Вважалося, що 28 січня потрібно обов'язково задобрити «господаря хати», залишивши йому за піччю миску каші або трохи молока. Вірили, що на Єфрема навіть комахи в хаті стають «іменинниками», тому їх не можна було чіпати. Звісно, церква такі забобони не заохочувала, але в народному побуті вони химерно переплелися з пам’яттю про святого аскета. 🐈🥣

#історія #факт Мати сиріт: Таємна самопожертва Стефанії Вілчинської 🕯️ ​В тіні легендарного імені Януша Корчака завжди стояла постать, чия роль у створенні «Дому сиріт» була не менш визначальною, але несправедливо прихованою за завісою часу. Стефанія Вілчинська — «пані Стефа», як її називали сотні вихованців, — була не просто помічницею Старого Доктора. Вона була серцем, волею та щоденним ритмом цього унікального мікросвіту. ​Поки Корчак писав свої безсмертні педагогічні праці та виступав на радіо, Стефанія займалася «непомітним» героїзмом: вона організовувала побут, здобувала кошти в найскрутніші часи та створювала атмосферу гідності там, де світ намагався її відібрати. Вона була професійною вихователькою з європейською освітою, яка свідомо відмовилася від особистого життя заради чужих дітей. ​Вибір у паризькому аеропорту Маловідомий факт: у 1939 році, за кілька тижнів до початку Другої світової війни, Вілчинська перебувала в Палестині. Вона мала всі можливості, візу та вмовляння друзів залишитися в безпеці. Але почуття обов’язку перед «своїми» дітьми було сильнішим за інстинкт самозбереження. Вона повернулася останнім потягом до Варшави, знаючи, що повертається у пекло. 🚂 ​Останній шлях у білих сукнях Коли в серпні 1942 року нацисти оточили сиротинець у Варшавському гетто, Стефанія проявила надлюдську витримку. Саме вона стежила за тим, щоб діти вийшли на свою останню прогулянку до потягів смерті чистими, в найкращому одязі, з улюбленими іграшками в руках. Вона не плакала, щоб не лякати малечу. ​На пероні Умшлагплац їй, як і Корчаку, пропонували втечу. Вона лише похитала головою. В Треблінці, біля дверей газової камери, Стефанія Вілчинська до останньої секунди тримала за руки найменших, розповідаючи їм казки про те, що за цими дверима на них чекає прекрасний сад. 🕊️ ​Її ім’я рідко зустрічається на великих пам’ятниках, але без її тихої мудрості та залізної стійкості історія Януша Корчака ніколи не стала б символом найвищої гуманності. Стефанія Вілчинська довела: справжня велич не потребує аплодисментів, вона потребує лише безмежної вірності обраному шляху.

СІМНАДЦЯТА АТАКА Страшна сімнадцята атака, І рев сирени не стиха́, Та ППО уклін і дя́ка, Бо в нас годинонька лиха́. Ворожі цілі в нашім небі Сную́ть над Києвом біду. Ми їх не кликали до се́бе, Не кликали гнилу орду. Від гулу то́го ціпенієм, Загра́ви в небі є страшні, Моли́тви молим так, як вмієм, Лунають вибухи гучні. Горять домівки, гинуть люди, Автівки трощаться й майно, Де вража ціль – біда усюди, Атаки робить нам лайно. Жорстока й вбивча ця атака, Що серед ночі відбула́сь. В ординських мізках – те́мінь, мряка… Палало все і кров лила́сь. Страшна сімнадцята атака, І Київ цілу ніч здригавсь. Це роблять нам якого шляка? Упир чому́ до нас ввірвавсь? 30.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023 ID: 984851

ГЕРОЙ Чи той герой, що віддає накази? Чи той герой що гине у бою́, Де ворог лізе, наче метастази, У славному вкраїнському краю́? Своє́ життя дає за Україну, Дає його у розквіті рокі́в, Шанує в серці мову солов’їну, Яку стирають упродовж віків. Лишень герой іде на прю у пекло, Бо мова має значення завжди́, Дає життя герой в бою́ запеклім, А ворог залишає скрізь сліди. В сирую землю лиш герой лягає – Для нього Україна над усе, Квітучу неньку ворог спопеляє Й загрозу у куточки всі несе. Герой вертає з фронту в домовині, Світлицею для нього був бліндаж. Герої служать вірно Україні, Не вда́ваний на по́каз це кураж. Лишень герой стоїть на полі бо́ю, Й свіча героя гасне саме там, Біда не оминає стороною, Герой за неньку пла́тить все життям. 03.05.2023 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023

Росіяни за місяць тричі атакували шахедами Щорський завод продовольчих товарів у Сновську на Чернігівщині, повністю знищивши підприємство. https://bukvy.org/rosiyany-shahedamy-znyshhyly-zavod-iz-vyrobnytstva-lasoshhiv-na-chernigivshhyni/ Перший удар стався 24 грудня - зруйновано консервний цех. 4 січня дрони влучили у склад із сировиною. Третя атака знищила виробничий цех. На заводі працювали близько 120 людей, більшість уже звільнилися. Підприємство діяло майже 30 років і було одним із найбільших у місті. Власники наголошують, що завод був цивільним об’єктом, попри заяви російських каналів про нібито «військову ціль». У громаді також повідомляють про удари по енергетиці, школах та швидкій допомозі.