#архів Ліліт знала, за що все у світі. Вона сама створила частину — тільки ту, де вино і танці, тільки там, де темрява й гріх. І, гуляючи десь Хрещатиком, вона з кимось на розі любилася і йшла на Малу Житомирську, і молила, що все це — збіг. Не любила червоні троянди, не пила щось міцніше за себе. Виглядала оголеність гарно — бо рудим стервам личить все. І тримала стелю руками, поки інші її шмагали за слова, що так палко згортаються у кубло шалених ночей. І одна за одною плинули, і коли тинялася парком — ти. І шукала когось без імені, просто щоб не любити себе. І така несвідомо зраджена, і така неймовірно гарна — ніби осінь в Едемі грішному, ніби ти — моє справжнє все. Руда Відьма P. S. Я борюся – писати навіть коли я під пігулками і в проміжках сну♥️ страх – зупинити вірші у голові працює завжди!

#дати Михайло Бойчук: Геній українського монументалізму, чиє життя обірвалося в полум'ї репресій 30 жовтня 1882 року в маленькому селі Романівка на Тернопільщині народився Михайло Львович Бойчук – видатний український художник, монументаліст, педагог і теоретик мистецтва.** Ця дата, що припадає на осінній період, коли природа Галичини набуває золотавих барв, символічно відображає творчий стиль Бойчука: яскравий, монументальний, глибоко вкорінений у народних традиціях. Сьогодні, коли ми відзначаємо 143-ту річницю від дня його народження, варто згадати постать, яка не лише оживила українське мистецтво на початку XX століття, але й стала жертвою сталінських репресій. Михайло Бойчук – засновник "бойчукізму", школи, що поєднала візантійські мотиви з революційними новаціями, – залишив по собі спадщину, яка надихає покоління митців попри трагічний фінал його життя. Ранні роки: Від селянського подвір'я до мистецьких вершин Народжений у селянській родині в багатодітній сім'ї селянина-садівника, Михайло Бойчук з дитинства вбирав красу українського села. Романівка, оточена мальовничими пагорбами, стала першим "полотном" для його фантазії. У 1891 році родина переїжджає до Чорткова, де юний Михайло вступає до гімназії. Тут його талант помічають: він малює ікони для місцевої церкви, виявляючи хист до реставрації старовинних фресок. Ці ранні вправи з іконописом заклали основу його майбутнього стилю – повернення до коренів українського середньовічного мистецтва. У 1903 році Бойчук вирушає до Львова, де вступає до Індустріальної школи, а згодом – до Краківської академії мистецтв. Тут, під керівництвом видатних викладачів, він опановує основи класичного живопису. Але справжній прорив стається 1907 року, коли Михайло переїжджає до Відня, а потім – до Мюнхена та Парижа. У французькій столиці, центрі авангарду, Бойчук вивчає твори Ренесансу, знайомиться з фресками Джотто та італійським проторенесансом. "Я шукаю національну форму в європейських традиціях", – згадував він пізніше. Цей період формує його як монументаліста: великі форми, чіткі контури, гармонія кольорів – все це стане відмітними рисами "бойчукізму". У 1910–1913 роках Бойчук бере участь у виставках "Салону Незалежних" у Парижі, де його роботи, натхненні візантійським мистецтвом, викликають захват. Разом з однодумцями – Софією Налепінською та Василем Седляром – він створює серію полотен під назвою "Відродження візантійського мистецтва", що стає маніфестом українського модернізму. Ці роки – час становлення: від скромного селянського хлопця до визнаного майстра Європи. "Бойчукізм": Революція в українському мистецтві Повернувшись в Україну в 1913 році, Бойчук одразу занурюється в вир подій Першої світової війни та Української революції. У 1917 році він стає одним із засновників Української державної академії мистецтв у Києві, де очолює кафедру монументального живопису. Тут народжується його школа – "бойчукізм", унікальний стиль, що синтезує давньоукраїнські традиції (іконопис, народний розпис) з сучасними європейськими впливами (кубізм, футуризм) та революційною тематикою. "Бойчукізм – це не просто стиль, а національний монументалізм", – стверджував художник. Його твори вирізняються монументальністю, пластичністю форм і композиційною ясністю. Бойчук і його учні, так звані "бойчукісти" (Тимофій Бойчук, брат майстра; Іван Падалка, Оксана Павленко, Сергій Колос та інші), працювали колективно, віддаючи перевагу фрескам і розписам перед індивідуальними полотнами. Вони вірили: мистецтво має слугувати народу, прикрашаючи громадські простори. Серед ключових робіт – розписи Луцьких казарм у Києві (1919), де зображені сцени революційних боїв у стилі візантійських ікон; фрески Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі (1927–1928), що прославляють селянський побут; та грандіозний цикл у Червонозаводському театрі в Харкові (1933–1935), присвячений індустріалізації. Ці твори, виконані темперними фарбами на сирих стінах, вражали силою образів: гігантські фігури селян і робітників, натхненні фольклором, здавалися живими, ніби оживають у просторі. У 1925 році бойчукісти засновують Асоціацію революційного мистецтва України (АРМУ), що стає осередком прогресивного українського мистецтва. Бойчук не обмежувався живописом: він експериментував з графікою, керамікою, текстилем. Його педагогіка – фанатична відданість справі – формувала покоління. "Гарно, як у церкві", – казали про розписи бойчукістів сучасники. Трагедія: Репресії та знищення спадщини Та революційна романтика обірвалася в 1930-х. Радянська влада, що спершу толерувала "бойчукізм" як форму соцреалізму, почала бачити в ньому загрозу. Критики звинувачували майстра в "відході від пролетарського мистецтва", "візантизмі як релігійному опіумі" та "спотворенні радянської дійсності". Бойчуківський акцент на національних мотивах трактували як буржуазний націоналізм. У 1936 році Михайла Бойчука арештовують. Його звинувачують у "шпигунстві" та "контрреволюційній діяльності". Разом з дружиною Софією Налепінською-Бойчук та учнями – Василем Седляром, Іваном Падалкою, Тимофієм Бойчуком – він стає жертвою Великого терору. 13 липня 1937 року, у розпал сталінських чисток, групу розстрілюють на Биківнянському кладовищі під Києвом. Більшість монументальних творів бойчукістів знищено: їх заштукатурили, спалили ескізи. Лише поодинокі фрески та полотна вціліли, ставши символом "Розстріляного Відродження". Спадщина: Відродження генія Спадщина Бойчука не зникла. Учні, що вижили, передали його ідеї наступним поколінням. У 1991 році в Києві, Львові та Тернополі відбулася виставка "Бойчук і бойчукісти, бойчукізм", що оживила інтерес до майстра. Сьогодні його твори експонуються в Національному художньому музеї України, надихаючи сучасних художників на пошуки національної ідентичності. "Бойчукізм" – це не архаїка, а жива традиція: композиційна ясність, пластична культура, синтез минулого й сьогодення. На 143-ту річницю від дня народження Михайла Бойчука ми згадуємо не лише генія пензля, але й борця за українське мистецтво. У часи, коли тоталітаризм намагається стерти національну пам'ять, його постать нагадує: справжнє мистецтво непереможне. Нехай його фрески, ніби вічні ікони, продовжують сяяти в серцях українців.

#музика Просто - гарно 🤗👌🔥

День гарбуза Щорічно 26 жовтня у США відзначається День гарбуза (Pumpkin Day). Але свято з кожним роком поширюється світом, набуваючи всесвітнього статусу, бо прихильників цього смачного помаранчевого плоду багато і в інших країнах. Це день, присвячений вшануванню одного з найулюбленіших і найуніверсальніших плодів на землі – гарбуза. За його поживні властивості та багате культурне значення, гарбуз займає особливе місце в багатьох серцях і традиціях. Гарбузи належать до родини гарбузових, до якої входять огірки, дині, кавуни, дині, канталупа та цукіні. Всупереч поширеній думці, гарбузи – це фрукти, а не овочі. Родом з Центральної Америки та Мексики, гарбузи вирощують у Північній Америці вже понад 5 000 років. Термін “гарбуз” еволюціонував з часом. У 1500-х роках французький дослідник Жак Картьє, досліджуючи регіон Святого Лаврентія в Північній Америці, назвав їх “gros melons”, що пізніше було перекладено англійською як “pompions”, а згодом стало “pumpkin”. День гарбуза в історії Не дивно, що це свято зародилося саме у США, бо гарбуз є одним з символів американської нації. Ця традиція бере свій початок з тих далеких днів, коли перші пілігрими оселилися на континенті. Основною проблемою для них стала нестача їжі, яку вони змогли вирішити за допомогою вирощування гарбузів. З розвитком промисловості велика частина людей переселилася в міста, де гарбуз перестав посідати важливе місце в раціоні. Але повага до цього плоду збереглася у вигляді прикраси будинків на свято Усіх святих. Поживний та смачний гарбуз ще ж такий гарний декор! День гарбуза в Україні 30 жовтня згадують у багатьох інформаційних ресурсах як День гарбуза в Україні. Це неофіційне свято, однак, вже давно стало традиційним у дошкільних навчальних закладах та у школі. День гарбуза – став доброю осінньою традицією. Олександр Курочкін (український етнограф) вважає, що День гарбуза варто повʼязати з Днем святого Андрія Первозванного, який припадає саме на 30 листопада. На Поділлі існувала традиція у День святого Андрія вирізати маски з гарбуза та підсвічувати їх свічками. Нагадує Хелловін? Деякі церковні громади та їх лідери пропонують відзначати День гарбуза для українських дітей як альтернативу Хелловіну, важливим атрибутом якого є гарбуз. Хелловін приваблює дітей – це веселе і красиве свято, з добрими і веселими розвагами, але вороже сприймається православною релігійною спільнотою. Свят багато не буває, особливо, для дітей! День гарбуза чи Хелловін – немає значення, що буде нагодою для позитивних емоцій, радості спілкування та добрих сімейних чи колективних традицій. Мета створення події Метою цього дня є поширення інформації про цілющі якості та цінність гарбуза для організму людини. Значення гарбузів Гарбузи відіграють важливу роль у різних культурних та кулінарних традиціях: Поживна сила. Гарбузи відомі своєю користю для здоров’я. Вони багаті на бета-каротин, антиоксидант, який організм перетворює на вітамін А. Крім того, вони багаті на клітковину, калій і вітамін С. Калій, що міститься в гарбузах, може позитивно впливати на кров’яний тиск, а високий вміст клітковини пов’язаний з різними перевагами для здоров’я, включаючи зниження ризику інсульту та захист від втрати м’язової маси. Кулінарна насолода. Гарбузи неймовірно універсальні на кухні. Їх можна запікати, варити, готувати на пару, робити пюре і навіть смажити. Будь то у вигляді пирогів, хліба, супів або смаженого насіння, гарбузи пропонують цілий ряд смачних варіантів. Культурне значення. Гарбузи є синонімом осені і невід’ємною частиною таких свят, як Хелловін та День Подяки. Вирізання ліхтариків є популярною традицією на Хелловін, а сам термін “ліхтар” вперше з’явився у 1837 році. Крім того, гарбузовий пиріг є основним десертом на День Подяки. В українській культурі особливе ставлення до гарбуза можемо побачити у пісні “Ходить гарбуз по городу”, що зображує гарбуза як голову плодово-овочевої родини. Символічне значення гарбуза під час сватання, що означає відмову дівчини, також є свідченням особливого статусу гарбуза в українських традиціях. Голова городини – гарбуз, достигає саме восени, у період сватань та весіль. Його авторитет незаперечний та вагомий, як і рішення про долю дівчини. Популярні вирази «піднести гарбуза», “гляди щоб вам гарбуза не піднесли” звучать і у сучасному світі, але часто вже в інших ситуаціях. Святкування Дня гарбуза 26 жовтня американські фермери влаштовують на гарбузових полях Pumpkin Patch. Вони гарно розташовують величезні гарбузи, пропонують спробувати традиційні та незвичайні страви з них, розповідають кумедні випадки та дають можливість ознайомитися з сільським побутом. Спробуйте новий рецепт. Завдяки своїй універсальності, з гарбуза завжди можна приготувати нову страву, яку варто спробувати. Гострий гарбузовий суп, гарбузовий смузі: гарбузовий пирічг чи печиво, або печений гарбуз з корицею – кулінарні можливості безмежні. Гарбузова фотосесія. Це вже популярна традиція. Можна зробити власну гарбузову композицію чи скористатись гарбузовими локаціями, що щедро облаштовують в цей осінній час ресторани, кавʼярні, фотостудії. Як є можливість зробіть це прямо на городі, де ви виростили свої гарбузи. Вирізання гарбуза. Візьміть участь у традиційній жовтневій розвазі – вирізанні гарбуза. Виберіть дизайн, чи то моторошне обличчя, чи креативний візерунок, і починайте вирізати! Поміркуйте про довгу історію гарбуза, від його вирощування тисячі років тому до його значення в сучасній кулінарії, традиційній кухні, традиціях та святкуваннях.

Як же це гарно, та ніжно.

⚡️🇺🇦Олімпійська родина на чолі з президентом Вадимом Гутцайтом щиро вітає з Днем народження Георгія Зантарая! Сьогодні свій День народження святкує чемпіон світу з дзюдо, голова Комісії атлетів Національного олімпійського комітету України — Георгій Зантарая!🎉 🥋Георгій — один із найвідоміших українських дзюдоїстів, який прославив нашу країну на міжнародній арені, ставши першим чемпіоном світу в історії України. Сьогодні він продовжує працювати задля розвитку спорту, підтримуючи ініціативи атлетів і відстоюючи їхні інтереси в межах олімпійського руху🤝 Бажаємо міцного здоров’я, гарного настрою, натхнення та успіхів у всіх справах! Нехай кожен день приносить нові можливості, підтримку близьких, а також задоволення від реалізації всіх планів та задумів!💙💛 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport #world_sport #спорт #Український_спорт @Brovarysport @sports #Brovary_sport #спорт_sports #brovarysport #interesting_news #олімпійськийспорт

#парки 😍 Ви вже бачили як тут гарно? Осінь у парку Феофанія просто казкова! Барвисте листя, спокійна вода й аромат свіжого повітря — усе навколо дихає гармонією. 📍 Де? Київ, вул. Академіка Лєбєдєва, 32

#цікаве Як приготувати зозулю? 🪶Сьогодні вчити ловити і готувати пташок ми не будемо, натомість розкажемо стародавній рецепт каші з Вінниччини. Страву назвали "Зозулею", бо, завдяки вмісту пшона і маку, вона дійсно виглядає рябенькою, як та зозулька. 🍚Тож давайте готувати: Залийте 100 грам маку окропом та залиште на годину, потім візьміть 350 грам пшона і теж залийте окропом, але вже на хвилин 20 (так каша не буде гірчити), опісля промийте у воді, пересипте в каструлю і залийте одним літром молока (беріть жирненьке). Доведіть кашу до кипіння, не забувайте мішати, а потім варіть ще хвилин 15-20 до стану аль денте. 🍽Потім процідіть мак та киньте його до каші, а в окрему мисочку розбийте два яйця, додайте 150 грам цукру і гарно перемішайте. Влийте цю суміш до каші, додайте гарний шмат масла, мішайте і варіть ще хвилин 20. Все, смакуйте, можете ще додати замочених родзинок за бажанням.

#поезія "Осінній ранок" Вийшла вранці в парк гуляти, І на мить призупинилась. Стала пильно оглядати, На ту казку, що з'явилась. Тут краси бездонний вир, Що тягнувся вздовж алеї. Гарно - тихо, спокій - мир, Незрівнянні мов-би феї. Враз,палітра вже в руках, Пише пензлем образ див. Сяйво різне блиск в очах, Що в думках,моїх наплив. Сонце світить,вітер віє, Листя в гору підійма. І теплом ще трішки гріє, Хоч попереду,й зима. Та всього не описати - Ні краси,ні почуття. Лиш одне можна додати, Які приємні,тут відчуття. Галина Пилип'як

Гарного вам настрою на весь день 🚲