#особистості #історія
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса.
Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту.
«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.»
Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю.
Життєвий шлях
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості.
Творчість та громадянська позиція
Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом.
Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування.
Ув'язнення та спадщина
За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання.
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса.
Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту.
«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.»
Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю.
Життєвий шлях
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості.
Творчість та громадянська позиція
Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом.
Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування.
Ув'язнення та спадщина
За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання.
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.
#особистості #історія
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору зупинилося серце Василя Стуса.
Офіційна причина — серцева недостатність. Та перед тим він оголосив сухе голодування на знак протесту.
«Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.»
Василь Семенович Стус (1938–1985) — це не просто ім'я в українській літературі, а символ нескореності, сили духу та боротьби за правду. Його життя — це трагічна, але велична історія, де талант поета поєднувався з громадянською мужністю.
Життєвий шлях
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. Згодом його родина переїхала до Донецька, де Стус закінчив школу, а потім філологічний факультет педагогічного інституту. Уже в студентські роки він демонстрував глибоке зацікавлення літературою та філософією, захоплюючись творами світових класиків. Після навчання Стус працював учителем, а потім вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Саме в Києві він став свідком і учасником руху шістдесятників — інтелектуалів, які виступали за відродження української культури та національної свідомості.
Творчість та громадянська позиція
Поетичний доробок Василя Стуса — це зразок екзистенційної лірики, що поєднує філософську глибину з емоційною напругою. У його віршах домінують мотиви самотності, трагізму буття, пошуку сенсу, але водночас і незламна віра в людину та її здатність до опору. Його збірки, такі як «Круговерть», «Зимові дерева» та «Палімпсести», демонструють еволюцію поета — від ранніх, дещо медитативних творів, до пізніших, пронизаних болем і гнівом.
Стус був не лише поетом, але й активним громадським діячем. У вересні 1965 року він разом з Іваном Дзюбою та В'ячеславом Чорноволом виступив у кінотеатрі «Україна» з протестом проти політичних арештів української інтелігенції. Цей вчинок став поворотним моментом у його житті, після чого він був відрахований з аспірантури та розпочалися його переслідування.
Ув'язнення та спадщина
За свою правозахисну діяльність Василь Стус був засуджений двічі. Перший арешт відбувся у 1972 році, після чого він провів п'ять років у таборах і три роки на засланні. Після повернення до Києва у 1979 році він приєднався до Української Гельсінської Групи, що призвело до другого арешту у 1980 році та нового вироку — 10 років таборів та 5 років заслання.
Помер Василь Стус 4 вересня 1985 року в таборі особливого режиму поблизу села Кучино на Уралі, ставши однією з найтрагічніших жертв тоталітарного режиму. Його життя і творчість є яскравим прикладом того, як можна зберегти власну гідність та ідентичність навіть у найжорстокіших умовах. Стус залишив по собі безцінну спадщину — поезію, що стала моральним орієнтиром для багатьох поколінь українців, а його ім'я назавжди вписано в пантеон національних героїв.

197views