🟥🇦🇿31 жовтня 1943 року у с. Точевики Острозького району на Рівненщині відбувся бій азербайджанського загону Української повстанської армії з нацистами.

«…Уранці в село Точівк(а)… приїхала сотня німців, щоб своїм диким звичаєм погуляти, – йдеться про ці події в підпільній газеті «Вісті Української Інформаційної Служби» від 1 квітня 1944 р. – Заки повідомлено наші відділи, німці встигли вже гаразд погуляти, й пограбивши населення, від’їхали. Однак незабаром забаглося їм знов погуляти в тому ж селі. На цей час приїхав сам ляндвірт з сотнею добре одягнених та узброєних молодих летунів. Але тут їм не пощастило. Не вспіли ще як слід «розгосподарюватись» біля селянського добра, як наша чота і дві азербайджанців вдарили на них і змусили їх до втечі.

Хоробрі азербайджанці, бачучи перед собою зненавидженого ворога, з великим завзяттям ішли до бою і своїм геройством додавали охоти деяким нашим молодим бійцям, які вперше були в бою.

Дорого коштувала та прогулянка: 50 лягло трупом, кільканадцять було поранених, а двадцять німецьких «героїв» врятувалось втечею. Попав тут і ляндвірт. Населення радісно витало повстанські відділи, радіючи дружніми відносинами та спільною боротьбою азербайджанських та українських відділів проти німецького загарбника».

Із УПА загинуло четверо азербайджанців і один українець. Загиблих поховали в Точевиках, кавказців ховали за мусульманським обрядом, без трун.

Напередодні бою цей загін азербайджанців перейшов до УПА. Це були бійці 805-го батальйону Азербайджанського легіону, який воював у складі німецької армії на Північному Кавказі. Звідти батальйон передислокували спочатку у Польщу, а потім – на Західноукраїнські землі.

На Волині з азербайджанськими легіонерами провели переговори повстанці з боївки УПА Здолбунівського району під командуванням Бойка – Чорноти. Бандерівці переконували перейти до них й боротися проти нацистів. Першим ініціатором втечі легіонерів від німців був офіцер 805-го батальйону на прізвисько Чавлі.

Про долучення азербайджанських легіонерів до УПА повідомляла навіть американська розвідка. Про це йшлося у звіті про азербайджанські військові формування Департаменту військової розвідки США, складений вже після війни. У ньому зазначалося, що у 1943 році на бік українських національних партизан з Азербайджанського легіону перейшли: один командир роти з чотирма офіцерами і 70-ма добровольцями й один командир роти з двома пропагандистами і 95-ма добровольцями.

30-40% біженців вважають, що вони після війни повернуться в Україну.
Про це заявив Євген Головаха — директор Інституту соціології Національної академії наук.
🇺🇦Переважна більшість не відмовляються від України— скоріше посилаються на життєві обставини. Мовляв, діти вже адаптувалися, "куди їм, я не знаю", "в мене житла немає", "де я роботу знайду?" і так далі.
🇺🇦 Дуже важливо створити реальну програму адаптації, повернення, щоб вони розуміли чіткий план, чим може держава після закінчення війни допомогти тим людям, які повернуться, які будуть мати багато проблем. Тим більше, що реально багато хто втратив житло. Особливо з Донецької, Луганської областей, з Запорізької, Херсонської – там, де окуповані території, — додав Головаха.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати.
У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”.
Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів:
🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму;
🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона.
Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою.
З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача.
Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️

#Постаті

ЗНЕВАЖЕНИЙ ГЕРОЙ

Щойно російські найманці захопили в 2022 році Мелітополь, вони перейменували вулицю названу на честь військового льотчика-випробувача, двічі Героя Радянського Союзу Султана Амет-Хана. А все тому, що він був татарином.

Амет-Хан Султан народився в Алупці і завжди вважав себе кримчанином та сином кримсько-татарського народу. Другу світову він пройшов від першого до останнього дня. Здійснив понад 600 бойових вильотів, особисто збив 30 і в складі групи - 19 літаків ворога.

Він двічі отримав звання героя Радянського Союзу, представлявся і втретє, але у 1956 році разом із групою високопоставлених партійних, державних і військових діячів з-поміж кримських татар підписав листа до радянського керівництва з проханням дозволити його народу повернутися в Крим. Це стало аргументом для влади утриматися від присвоєння відзнаки.

Після війни і аж до своєї трагічної загибелі у 1971 році продовжував літати, хоча одразу по війні довго не міг влаштуватися на роботу. Упереджене ставлення до його імені зберігалося і в наші часи. Так, до 100-річчя іменем Амет-Хана Султана було запропоновано назвати Сімферопольський аеропорт, однак тодішня кримська влада була проти. Тож і недивно, що під час уже новітньої війни російські окупанти вирішили ще раз помститися Герою.

З відривного календаря "Український народний календар" за 25 жовтня.
-----------

https://www.istpravda.com.ua/short/2019/10/24/156419/

#Постаті

ЗНЕВАЖЕНИЙ ГЕРОЙ

Щойно російські найманці захопили в 2022 році Мелітополь, вони перейменували вулицю названу на честь військового льотчика-випробувача, двічі Героя Радянського Союзу Султана Амет-Хана. А все тому, що він був татарином.

Амет-Хан Султан народився в Алупці і завжди вважав себе кримчанином та сином кримсько-татарського народу. Другу світову він пройшов від першого до останнього дня. Здійснив понад 600 бойових вильотів, особисто збив 30 і в складі групи - 19 літаків ворога.

Він двічі отримав звання героя Радянського Союзу, представлявся і втретє, але у 1956 році разом із групою високопоставлених партійних, державних і військових діячів з-поміж кримських татар підписав листа до радянського керівництва з проханням дозволити його народу повернутися в Крим. Це стало аргументом для влади утриматися від присвоєння відзнаки.

Після війни і аж до своєї трагічної загибелі у 1971 році продовжував літати, хоча одразу по війні довго не міг влаштуватися на роботу. Упереджене ставлення до його імені зберігалося і в наші часи. Так, до 100-річчя іменем Амет-Хана Султана було запропоновано назвати Сімферопольський аеропорт, однак тодішня кримська влада була проти. Тож і недивно, що під час уже новітньої війни російські окупанти вирішили ще раз помститися Герою.

З відривного календаря "Український народний календар" за 25 жовтня.
-----------

https://www.istpravda.com.ua/short/2019/10/24/156419/

#архітектура #історія
Забутий Хрещатик: архітектурні перлини, що зникли назавжди
Дім оборони (колишній прибутковий будинок Дмитра Агренєва-Славянського)
вул. Хрещатик, 1/2

Будівництво цієї унікальної споруди розпочалося у 1891 році за проєктом київського архітектора Миколи Казанського. Замовником був видатний співак і диригент Дмитро Агренєв-Славянський, який мріяв створити на Хрещатику справжній центр слов’янської культури та музики.

План був грандіозним: дві концертні зали (на 5000 та 500 місць), музична школа, бібліотека, книгарня, готель і крамниці. Будівля вражала своїми масштабами — г-подібна форма, розкішна цегляна орнаментика, цибулинні бані на даху.

Та фінансові труднощі змусили митця відмовитись від своєї мрії — будинок перейшов до купця Боруха Рабіновича, який перебудував його під прибутковий дім. До революції тут діяли ресторани, клуби, товариства, а за радянської влади — клуб «Радпрацівник» та комітет Спілки робітничої молоді.

У 1930-х роках споруду перебудували — спершу за проєктом Павла Альошина, потім Олександра Лінецького. Так вона стала Будинком оборони імені Михайла Фрунзе, набувши суворих монументальних рис радянського стилю.

Під час боїв за Київ у 1943 році будівлю спалили, а після війни — остаточно розібрали в рамках реконструкції Хрещатика.

Сьогодні на її місці стоїть готель «Дніпро», а велична споруда з минулого живе лише на старих світлинах і в пам’яті киян.

Рада проголосувала за постанову про безперервну роботу місцевої влади під час війни, та продовжила повноваження місцевих рад і голів, — нардеп Железняк.
Ключові положення:
📍Визнано неможливість проведення місцевих виборів під час дії воєнного стану, оскільки не можна гарантувати дотримання демократичних стандартів та безпеки учасників процесу.
📍Відповідальність за неможливість виборів покладається на державу-агресора — російську федерацію.
📍Підтверджено повноваження чинних місцевих рад і голів, обраних на законних виборах, — вони залишаються на посадах до проведення нових виборів після війни.
📍Наголошено на принципі безперервності влади — стабільна робота місцевого самоврядування необхідна для забезпечення порядку, оборони й життєдіяльності громад.
📍Після завершення війни рішення про нові місцеві вибори буде ухвалене згідно з Конституцією, Виборчим кодексом і законами України.

⚡️Рада підтримала постанову про безперервну роботу місцевої влади під час війни.

Головне:
▪️Визнано неможливість проведення місцевих виборів під час воєнного стану, оскільки не можна гарантувати дотримання демократичних стандартів і безпеки учасників процесу.
▪️Відповідальність за неможливість виборів покладається на державу-агресора – Російську Федерацію.
▪️Підтверджено повноваження чинних місцевих рад і голів, обраних на законних виборах, — вони залишаються на посадах до проведення нових виборів після війни.
▪️Відзначено принцип безперервності влади — стабільна робота місцевого самоврядування необхідна для забезпечення порядку, оборони та життєдіяльності громад.
▪️Після війни рішення про нові місцеві вибори буде прийнято відповідно до Конституції, Виборчого кодексу та законів України.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

#особистості #мистецтво
Український експресіоніст.
🎨Василь Іванович Забашта народився 18 липня 1918 року на хуторі Бабенковому Ізюмського повіту Харківщини та походив з чумацького роду.  Змалку він тяжів до мистецтва, розмальовуючи все, що бачив – від печі вдома до кори дерев – а у 12 створив перший олійний портрет, змалювавши свого дядька з фото.

Дуже швидко після його вступу до університету розпочалась фінська війна, де молодий митець отримав тяжкі поранення та був у стані клінічної смерті, але все ж зміг вижити.

🖼Після війни він повернувся до справи свого життя, створював чудові картини, поєднуючи яскраві кольори в чарівну гармонію, а в 70 – 80-ті роки був активним діячем Товариства охорони пам’яток разом з В. Задорожним. В. Данилейком, І. Гончаром.

Помер митець в 2016 році у віці 96 років.

🤬Пизд#ли 4 години замість запланованих 2-х і ніх#я не вирішили: неформальний оборонний саміт лідерів ЄС у Копенгагені зайшов у звичний глухий кут, — Politico
🐵 Навіть коли на Європу напали БПЛА, військові літаки, відбуваються гібридні атаки, більшість ключових питань залишилися без відповіді
😱 Нерішучість різко контрастувала із загрозою.
🇺🇦 Друга частина порядку денного, присвячена підтримці України, була відкладена і втиснута лише в одну останню годину.
⚔️Планувалося узгодити широкий спектр безпрецедентних додаткових військових можливостей блоку та додаткової підтримки України, але незважаючи на те, що обговорення вийшли за рамки запланованого часу, більшість ключових питань залишилися без відповіді.
Серед дискусійних пропозицій були:
📌створення європейської "стіни дронів" для виявлення та збиття ворожих БПЛА;
📌 ідея використання 140 мільярдів євро російських активів, заморожених у Європі для передачі Україні;
📌 зміна правил ЄС, щоб дозволити Україні подати заявку на членство, незважаючи на заперечення Угорщини.
---------------------------------------------
🇪🇺 На зустрічі у Копенгагені лідери країн ЄС не змогли досягти консенсусу щодо виділення Україні 140 мільярдів євро позики за рахунок заморожених російських активів — FT.
Причиною цьому стала відмова Бельгії зняти своє заперечення, а Франція і Люксембург висловили занепокоєння щодо юридичних наслідків.
План "мегапозики" передбачав, що Україна має повернути кредит після того, як Росія зупинить війну і виплатить післявоєнні репарації. Після цього ЄС поверне кошти Euroclear.
Якщо Росія не виплатить Україні репарації після війни, то втратить права на ці активи.
У матеріалі FT йдеться, що під час короткої дискусії щодо пропозиції низка лідерів ЄС висловили думку, що, хоча вони готові прийняти загальний принцип, Єврокомісія повинна додатково оцінити юридичні та фіскальні наслідки.