#історія #постаті
Володимир Янів: Психолог у пеклі та будівничий вільної думки 🧠⛓️
​31 січня 1908 року народився Володимир Янів — людина, чия доля стала втіленням стійкості української інтелігенції ХХ століття. Він був не просто вченим, а дослідником «душі» українського народу, який вивчав нашу ідентичність у найтемніші часи. 📖🇺🇦

​Наука за колючим дротом

​Володимир Янів був активним членом ОУН та пластуном, за що неодноразово переслідувався польською владою. Проте справжні випробування чекали на нього під час Другої світової війни. За свою діяльність у складі Українського національного комітету він був заарештований гестапо та кинутий до нацистського концтабору Маутгаузен. 👮‍♂️🛑
​Навіть у нелюдських умовах концтабору Янів залишався вченим. Він спостерігав за поведінкою в’язнів, аналізував психологію виживання та вплив тоталітаризму на особистість. Ці спостереження пізніше лягли в основу його фундаментальних праць. 🧐🥀

​Ректор та ідеолог

​Після війни Янів опинився в еміграції в Німеччині, де присвятив життя розбудові Українського Вільного Університету (УВУ) в Мюнхені — єдиного закладу вищої освіти за межами України, що зберігав традиції нашої науки.
​Ректор УВУ: Протягом багатьох років він очолював університет, роблячи його інтелектуальним центром української діаспори. 🎓🏰
​Психологія народу: Його праця «Нариси до психології українця» досі є однією з найглибших спроб зрозуміти наші національні риси: волелюбність, індивідуалізм та месіанство. 📑🧭

​Інтелектуальний опір

​Янів стверджував, що українська нація має «психічну енергію», яка дозволяє їй відроджуватися навіть після тотального нищення. Він вірив, що ключ до нашої перемоги лежить не лише у зброї, а й у самоусвідомленні та внутрішній дисципліні. ✊✨

​Володимир Янів помер у 1991 році, встигнувши побачити відновлення незалежності України, про психологічні підвалини якої він писав усе життя. Його спадщина — це нагадування: навіть якщо тіло за ґратами, думка має залишатися вільною. 🕊️🌍

Щороку 27 січня світ вшановує пам’ять жертв Голокосту.

Цю дату встановила Генеральна Асамблея ООН у 2005 році. Голокост був організований нацистською Німеччиною на чолі з Адольфом Гітлером і мав на меті знищення євреїв Європи.

У межах так званого «остаточного розв’язання єврейського питання» нацисти створили понад 40 тисяч гетто і концтаборів, зокрема Аушвіц, Треблінку та Дахау, де людей утримували в нелюдських умовах і масово вбивали.

Жертвами нацистської політики стали близько 6 мільйонів євреїв, з них 1,5 мільйона - з території сучасної України. В Україні одним із наймасовіших місць розстрілів став Бабин Яр у Києві, де у вересні 1941 року загинули понад 33 тисячі євреїв.

Під час наступу союзників у 1944–1945 роках було звільнено нацистські табори смерті, що відкрило світові масштаби злочинів. Після війни частину нацистських злочинців засудили, а геноцид було визнано злочином за міжнародним правом.
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

Донбас, гарантії безпеки, контроль над ЗАЕС та економічні аспекти - це теми, які обговорювали делегації в Абу-Дабі — Politico.
▪️Цьоготижнева дводенна зустріч торкнулися економічних і військових питань, а також того, скільки української території рф продовжить утримувати після війни, заявили два американські чиновники.
▪️Однією з головних суперечливих точок у переговорах є західні гарантії безпеки для України в будь-якому післявоєнному сценарії. Європейські країни наполягають на невеликій присутності військ в Україні для моніторингу перемир'я, причому Франція і Німеччина очолюють ініціативу щодо відправки військ. США свої війська відправляти не будуть, але нададуть розвіддані, контроль за режимом тиші та логістичну підтримку. Однак, за словами одного чиновника з США, «Коаліція охочих» це добре, але те, що необхідно насправді - це американські гарантії безпеки.
▪️Також повідомляється, що значна частина переговорів цього тижня була присвячена економіці, а також питанню, хто контролюватиме Запорізьку атомну електростанцію, яка зараз окупована російськими військами. Угоди досягнуто не було, але москва виступає за те, щоб Україна і рф ділили між собою електроенергію, що виробляється на ЗАЕС.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

📣Ми раді повідомити, що 5 лютого 2026 року у Вашингтоні, округ Колумбія, на платформі «АЛЛАТРА» відбудеться Міжнародна конференція «У свободи є ім'я — Україна».

Це об'єднуюча подія, присвячена підтримці українського народу в його боротьбі за свободу, суверенітет і мир. У той час як невинні мирні жителі продовжують страждати від російської агресії, ця зустріч об'єднує лідерів совісті, щоб підтвердити: Україну не можна залишати без підтримки.

Захід має двопартійний характер і закликає демократів і республіканців об'єднатися поза партійними межами заради підтримки 🇺🇦України.

Конференція пройде під керівництвом пастора Марка Бернса, духовного радника президента Дональда Трампа і духовного дипломата, спільно з Міжнародним громадським рухом «АЛЛАТРА», підкреслюючи найважливішу роль морального лідерства, віри і принципової дипломатії в протистоянні тиранії.

Спікери та учасники обговорять триваючу загрозу з боку російських атак дронами, необхідність подальшої військової та гуманітарної допомоги, а також довгострокові зобов'язання щодо відновлення України після війни, включаючи відновлення шкіл, доріг, лікарень та громад.

▪️Більше інформації на офіційній сторінці події: https://www.spiritualdiplomats.org/ukraine

⚠️ Олександр Смакула. Українець, без якого не було б сучасної оптики.

Іноді світ користується чиїмось відкриттями щодня, але майже ніхто не знає імені цієї людини. Олександр Смакула є саме таким випадком.

✅️ Хто він був.

Олександр Смакула народився на Тернопільщині. Він був фізиком і оптиком. Спокійним ученим, а не публічною фігурою. Його не цікавила слава. Його цікавило, чому світло поводиться саме так.

✅️ Просте відкриття з великим ефектом.

У 1930-х роках Смакула працював у Німеччині, в компанії Carl Zeiss. Саме там він зробив відкриття, яке сьогодні здається буденним. Він придумав антиблікове покриття для лінз. Якщо просто, це спеціальний шар, який зменшує відбивання світла від скла. До цього зображення були тьмяні, багато світла губилося та оптика працювала гірше, ніж могла. Після цього все змінилося.

✅️ Чому це важливо насправді?

Завдяки відкриттю Смакули об’єктиви стали чіткішими, камери почали давати кращу картинку, телескопи побачили далі, а прилади стали точнішими. Без цього не працювала б сучасна фотографія, кінокамери, наукова оптика, а згодом і супутники. Це не гучна фраза, а технічний факт.

✅️ Чому про нього мало говорять?

Після війни Смакула емігрував до США. Там він працював у науці, викладав, досліджував. Але не займався самопросуванням, не писав мемуарів та не був публічною людиною. Його відкриття стали частиною технологій. І ім’я поступово відійшло на другий план.

✅️ Коли винахід стає невидимим.

Сьогодні антиблікове покриття є всюди. У камерах, телефонах, супутниках та наукових приладах. Ми його не помічаємо. Бо воно просто працює. Але за цим "просто" стоїть конкретна людина. Українець. Учений. Без гучних слів. І це мабуть, найчесніша форма спадщини.

#історія #постаті
Ярослав Стецько: Ідеолог держави, що не схилила голову.
19 січня 1912 року народився чоловік, чиє ім’я викликало (і досі викликає) у москви напади неконтрольованої люті. Ярослав Стецько був не просто політиком, а архітектором українського державного чину, який вірив: Україна або буде самостійною, або її не буде зовсім. 🛡️

Його зірковий час настав у найтемніший період — 30 червня 1941 року. Саме він у Львові зачитав Акт відновлення Української Держави. Це був зухвалий крок, що зламав плани обох тоталітарних режимів. Гітлерівці, які не планували бачити на карті незалежну Україну, швидко відправили Стецька до концтабору Заксенгаузен. Але зламати ідею виявилося важче, ніж зачинити людину в камері. ⛓️

Після війни, очоливши Антибільшовицький блок народів (АБН), Стецько став обличчям українського питання на світовій арені. Його приймали у Вашингтоні, Тайбеї та Мадриді. Він невтомно доводив Заходу те, що ми вчимо знову сьогодні: росія — це тюрма народів, і спокій у світі настане лише тоді, коли ця імперія розпадеться на національні держави. 🌍

Стецько був інтелектуалом, який поєднав традиціоналізм із революційним запалом. Його праця «Дві революції» стала методичкою для поколінь борців за волю. Він розумів, що перемога над окупантом починається в голові, а вже потім закріплюється зброєю. 📖

Навіть у вигнанні він залишався для радянських спецслужб ціллю номер один. Але його головна зброя — ідея соборної незалежної держави — виявилася живучішою за будь-яку імперію. Стецько довів: бути українцем — це значить брати на себе відповідальність за власну державу навіть тоді, коли весь світ вважає це неможливим. 🇺🇦

Парадокси реальності

Є речі, які всі обговорюють так, ніби вони очевидні й логічні.
Але якщо чесно - логіка в них не на поверхні.
Принаймні, мого рівня інтелекту не вистачає, щоб її впіймати.

Ось кілька прикладів:

1. Російські нафтові танкери у Венесуелі. Що вони там робили?
Вони що - експортували нафту? Навіщо, якщо у Венесуели її більше, ніж у всіх наших дискусіях разом узятих.
Імпортували? Тоді куди? В Росії своєї нафти нема куди діти.
Хтось може пояснити?

2. Гарантії безпеки Україні «після війни». Всі з ними носяться і на них фокусуються, торгуються так, начеб то від них щось залежить.
По факту зараз Захід нам не може допомогти - не можуть закрити небо, сцяться збивати дрони навіть над своїми територіями, не можуть дати ракети тощо.
Бо «немає яєць».
Питання просте: звідки ці яйця візьмуться після війни?
Вони що, дозрівають у мирний час?

3. Канікули та дистанційка через холод.
Дітей переводять на онлайн, бо надворі холодно.
Але в домівках -
нема тепла,
нема світла,
нема інтернету.
У школах при цьому тепло і є електрика.
Де саме тут логіка?

І так далі, список можна продовжувати.

А з вами таке буває?
Коли типу всі «розуміють», а ви - ні.
І підозрюєте, що проблема не у вас🙂

МИ ЗУСТРІНЕМОСЬ ПІСЛЯ ВІЙНИ

Ми зустрінемось після війни,
Нам Госпо́дь допоможе здолати,
Всі діяння того́ сатани,
Що прийшов від життя нас звільняти.

Ми зустрінемось після війни
І ридати від радості бу́дем,
Заколо́сяться знову лани
І лунатиме пісня усюди.

Ми зустрінемось після війни,
Та жахіття війни не зітру́ться,
Вони йтимуть у кожного сни,
І герої в серцях збережуться.

Ми зустрінемось після війни,
Та оговтатись буде нам важко,
Бо лягли наші до́ньки й сини,
Не приго́рнуть батьки їх, як пташку.

Ми зустрінемось після війни,
Мабуть, слів підібрати не зможем,
Бо руїни, і кров, й бур'яни...
Й домовина героя є ложем.

Ми зустрінемось після війни,
І щасливі, що пекло позаду,
Не чекали такої ціни́,
І такого за мир тілопаду.

10.06.2022 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2023

🎬
Коли 740 дітей помирали в морі, а всі держави світу казали «ні»,
одна людина, яка мала всі причини мовчати, сказала «так».

Був 1942 рік.

Корабель дрейфував в Аравійському морі, мов плавуча труна.
На борту — 740 польських дітей.
Сироти.
Ті, хто вижив у радянських трудових таборах, де їхні батьки померли від холоду й голоду.

Вони пройшли через Іран — і натрапили на щось страшніше за неволю:
ніхто не хотів їх прийняти.

Британська імперія — найпотужніша сила того часу —
відмовила їм у всіх портах Індійського узбережжя.

«Не наша проблема. Пливіть далі».

У дітей закінчувалася їжа.
Ліки.
Час.

Дванадцятирічна Марія тримала за руку шестирічного брата.
Перед смертю мати попросила її лише про одне — захистити його.
Але як захистити, коли весь світ відвернувся?

І тоді звістка дійшла до невеликого палацу в Гуджараті.

Махараджа Джам Саґіб Дігвіджайсінгхі був дрібним правителем за мірками імперії.
Британці контролювали його порти, економіку, армію.
У нього було все, щоб промовчати й підкоритися.

Але коли йому розповіли про 740 дітей, які гинуть, поки дипломати обговорюють папери,
щось у ньому зламалося.

— «Скільки дітей?»
— «740, Ваша Високосте. Але британці заборонили їм вхід до Індії».

Махараджа стиснув щелепи.

— «Британці контролюють мої порти.
Але вони не контролюють мою совість.
Ці діти зійдуть на берег у Наванагара.
Готуйте їм прийом».

— «Але, Ваша Високосте, якщо ви кинете виклик британцям…»
— «Значить, я кину виклик».

Він передав кораблю повідомлення:
«Ви тут бажані».

Коли британська влада почала протестувати, цей невисокий чоловік з маленького князівства відповів:

«Якщо сильні відмовляються рятувати дітей,
тоді я — слабкий — зроблю те, на що ви не здатні».

У серпні 1942 року корабель зайшов у порт Наванагар.

Діти сходили на берег, мов примари — виснажені, хворі, з порожніми очима.
Вони вже нічого не чекали.
І не вірили.

Махараджа чекав їх на причалі.
У простому білому вбранні він став на коліна перед ними й сказав через перекладачів:

— «Ви більше не сироти.
Ви — мої діти.
Я ваш Бапу — ваш батько».

Марія відчула, як тремтить рука брата.
Невже після стількох зачинених дверей це правда?

А далі сталося ще важливіше.

Махараджа не побудував табір біженців.
Він побудував дім.

У Балячаді з’явилася маленька Польща в Індії:
польські вчителі,
польська кухня,
польські пісні в індійських садах,
різдвяні ялинки під тропічними зорями.

«Ваш біль намагався стерти вас, — сказав він. —
Але ваша мова, культура, традиції — святі.
Збережіть їх тут».

Діти, яким казали, що вони нікому не потрібні,
нарешті відчули дім.

Томек знову почав сміятися.
Аня заговорила.
Марія дивилася, як брат бігає за павичами,
і згадувала, що таке спокій.

Махараджа приходив часто.
Запам’ятовував імена.
Святкував дні народження.
Обіймав, коли вони плакали за батьками, які не повернуться.
Викликав лікарів.
Платив із власної кишені, щоб дати їм те,
у чому імперії відмовили:

гідність, дитинство, майбутнє.

Чотири роки, поки світ палав,
740 дітей жили як одна родина в серці індійського князя.

Вони вчилися.
Одужували.
Починали мріяти.
Знову ставали цілісними.

Після війни їм довелося роз’їхатися.
Вони стали лікарями, вчителями, інженерами, дипломатами, батьками.
І ніколи не забули.

У Варшаві з’явилася Площа Доброго Махараджі.
Школи носять його ім’я.
Та найважливіший пам’ятник — не з каменю.

Це ті самі діти.

Сьогодні, у віці 80–90 років, вони все ще зустрічаються
і розповідають онукам історію про індійського правителя,
який побачив за політикою просту істину:

740 дітям був потрібен батько.
І він ним став.

У 1942 році, коли всі великі держави сказали
«це не наша відповідальність»,
одна людина сказала:

«Тепер це мої діти».

І врятувала 740 життів.

Не імперії.
Не армії.
А відкрите серце, яке відмовилося рахувати співчуття як політичний ризик.

Це не просто історія.
Це нагадування:
коли сильні зачиняють двері,
іноді достатньо одного серця, щоб змінити світ….
Post Kenguru.ua

Помер Богдан Новак - заслужений майстер народної творчості та головний звіздар України.

Символічно, що цього дня у Львові відбулася ХХ Хода звіздарів, у якій несли зірки, створені майстром.

Богдан Новак народився в селі Мацьковичі (нині Польща), після війни був примусово переселений до Дублян. Він відродив традицію виготовлення різдвяних зірок Надсяння та створив унікальну техніку об’ємних безкаркасних паперових звізд.

У 2022 році мацьковицьку звізду внесли до переліку нематеріальної культурної спадщини України, а у 2023-му майстер отримав державне звання. Рідні згадують його як людину, яка жила Різдвом і залишалася вірною українським традиціям до останніх днів.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukrain