#поезія
Та що ти таке?
Вирядилась.
Кусаєш обвітрені губи.
Палиш.
Твої сірники мокрі,
бери мою запальничку.
В затяг.
Тепер гербарій горить у твоїх грудях.
Ніхто і не побачить мене в твоїй сажі.
Ніхто і не почує сморід гару, крізь запах стиглих  яблук.
(Руденька, не кажи, що запальничка моя)
⠀
Я б тікав від тебе стираючи ноги, але прикутий.
Думав, ти вигадка, чи фантазія психічно хворого мене.
Та вони всі бачили в твоїх очах небо, поки я дивився
в їх пусті очниці.
Не люблять твій колючий светр,
а мені пишеться, поки  ворсинки лоскочуть кістки,
пишеться під твої сльози,
пишеться під
каркання ворони...
пальцями, брудними від плодів горіхового дерева.
⠀
Твоє волосся — бабине літо,
мої думки — в павутинні,
як в коконі,
жалять мухами в
пульсуючі скроні,
а ти павуком підкрадаєшся диким.
⠀
Коли я вже однією
ногою в грудні,
металевими кайданами липнеш до гарячої шкіри.
Відривати тебе знову,
щоб потім ці шрами клубком в горлі до нового літа.
⠀
Хоча,
кидай недопалок мені під ноги,
поки я ще в літніх кросівках.
Ніхто і не побачить
мене в твоїй кіптяві,
ніхто і не почує сморід гару, крізь запах стиглих яблук.
Але, перш ніж згоріти,
хочу запити тебе
теплим какао, а краще — дешевим вином.

Маркітний Гербарій

Обмін листами та посилками для військовополонених між Україною та РФ.
✔️ вперше про це з'явилася інформація у серпні 2025 року на офіційних ресурсах омбудсменів обох країн.
✔️ пізніше омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявила про кількість листів та посилок - 2000 на 2000.
✔️ зараз омбудсмен РФ Тетяна Москалькова заявляє про меншу кількість посилок та листів для військовополонених якими Україна та РФ домовилися обмінятися до Нового Року - 500 на 500.
*Українська сторона кількість не озвучує (в усякому разі я не бачив).
Р.s. Мої думки чому зменшилася кількість.
Однією з причин можуть бути заяви РФ, що в Україні не залишилося російських полонених, тому озвучена кількість Тетяною Москальковою в 2000 посилок та листів пішла в розріз з офіційною версією Росії, в результаті чого цифру посилок та листів тишком-нишком зменшили до 500.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#поезія
Автопортрет

Кожна клітина в мені народилась, жила і померла.
Час розписує мою шкіру, все сильніше  вдавлюючи олівець -
от вже видно його майстерність в кутиках очей і на чолі.
Моє тіло помережане стріями,
які тоненькими стрічечками в’ються
й нагадують, що воно, обважніле,
було тимчасовим прихистком для ще двох людей.
Мої думки змінюються зі швидкістю автівок на магістралях,
а погляди на цей світ народжувались,
дехто з них чинив самогубство й розбивався,
інші ж тримаються за життя і поки ще тут.
(але чи буде так надалі?)
Є й такі, що прийшли занадто пізно до мене
і ми пізнаємо одне одного боязко, як молоді коханці.
Чи щось залишилось в мені від десятирічної мрійливої дівчинки,
яка в двадцять була повна сподівань, як земля насіння, що так і не проросло?
Якщо теперішня я вже не я, то це я інша чи все ще залишаюсь собою минулою?


Оля Новак

#поезія
На самоті, закривши свої очі,
Я поринаю тихо в забуття,
згадаю дні минулі усі й ночі,
зі мною поруч осінь золота.

Чомусь сумний мій полудень осінній,
коли твій вік душі ще у весні,
а серце б'ється в сонячному літі
і лише спогади біліють, наче сніг.

Де той куточок раю неземного,
куди так прагне стомлена душа,
мої думки, мов ті дощі з грозою,
щоранку плачуть сиві небеса.

Душа так прагне змін в житті своєму
та водночас щасливою стає,
свій рай у серці береже таємний,
де тепло, затишно, бо сонце там моє.

На самоті, в яскравих, своїх мріях,
в думках про особисте, головне,
я збережу все найдорожче, серцю миле,
в поезії, в якій душа живе...

Галина Адамович

🇺🇦 Напередодні Дня Незалежності України та сьогоднішнього Дня Прапору ми, команда ГО «ВПО України», хочемо поділитися з вами неймовірною підбіркою українських стрічок.
Ці фільми — про незламність, любов до Батьківщини та боротьбу за свободу, яку наш народ веде упродовж століть. Вони надихають, викликають гордість і нагадують: ми сильні, коли разом 💙💛
🎬 Фільми, які варто переглянути:
👉Кіборги (2017) — про оборону Донецького аеропорту.
👉Захар Беркут (2019) — історія карпатських воїнів.
👉Червоний (2017) — повстання українців у радянському таборі.
👉Поводир (2014) — про незламність у часи Голодомору.
👉Мої думки тихі (2019) — сучасна драма про пошуки себе й України.
👉Додому (2019) — кримськотатарська історія про повернення до коріння.
👉Щедрик (2022) — про дружбу і людяність у роки Другої світової.
👉20 днів у Маріуполі (2023) — документальна правда про героїчне місто.
👉Україна у вогні — документалістика про сучасну боротьбу.
👉Крути 1918 (2019) — історична драма про молодих героїв.
✨ Перегляньте їх самі або разом з друзями та близькими. А ще — діліться цією підбіркою, щоб якомога більше людей відчули гордість за нашу країну.
Напишіть у коментарях, який з цих фільмів вам найбільше сподобався, чи можливо ви знаєте ще круті стрічки — і ми обов’язково додамо їх у наступну підбірку 🙌
👍Щоб не пропустити термінову новину чи реєстрацію, підписуйтеся на наш Телеграм канал https://t.me/vpoukraine24 – тут багато корисної та актуальної інформації для переселенців.

"Сповідь"

Я не знаю про що писати,
Адже всі слова вже сказали.
Усі мої думки прочитали
Про смуток та жагу до життя.

Нехай тут рими не буде,
Зате буду я — відверта і щира.
Будуть емоції, а не нові порізи
На шкірі, що так стомилася.

Нехай слова будуть на місці сліз,
Хоч це вже давно не лікує.
Бо що з тих слів, коли біль як віск —
Стискає, плавить і катує.

Я вже не вірю, що буде весна,
І навіть не жду вже спасіння.
Моя тиша стала глуха й глузна,
Моє серце — порожнє приміщення.

Я живу, як неживе живе,
Автомат, що лиш дихає в нормі.
І навіть коли душа реве —
Зовні я тримаюсь у формі.

Я посміхаюсь, бо так прийнято,
Я мовчу, коли треба кричати.
І вночі у кімнаті зім’ятій
Я втомилась себе рятувати.

А якщо чесно — не хочу вже йти,
Не вперед, не назад — нікуди.
Бо вся ця боротьба — це дим,
Що залишає після себе груди…

Порожні, як чужий дім.

Тож, якщо завтра мене не стане —
Це не буде крик чи протест.
Просто душа, що втомилась від ран,
Нарешті знайде свій ліс.

Той, де не треба рим.
І де не болить.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі

#поезія
Надвечір літній ти не поспішай.
Зоря вечірня хай обійме за плечі.
Здається, що сповільнюється час
І завмира душа й змінюються речі.

Що було просто, тепер таке складне,
Летять мої думки за межі існування.
А небо тулиться, таємне й близьке.
Вечірній саундтрек, його акорд останній.

Надвечір літній ти не поспішай.
На гладіні води хай відіб'ються зорі.
Божественно засяє небокрай
Красою кольорів у цім печальнім морі.

Прислухайся , це музика душі,
Мелодія із снів, намріяні бажання.
Вир почуттів! Під звуки неземні
Летиш у височінь Всесвітнього кохання.

Наталія Соловір

Школа, урок фізики. Вчитель запитує учнів:
- Що найлегше на світі?
Вовочка тягне руку.
- Член, Михайло Васильович!
- Обґрунтуй!
- Від самої думки встає!
- Зухвало, але справедливо! Відповідайте далі, що найважче на світі?
Вовочка тягне руку.
- Кажи.
- Член, Михайло Васильович!
- Обґрунтуй!
- Не захоче, то й краном не піднімеш!
- Ох, зухвало, але справедливо! Відповідайте далі, що найшвидше на світі?
Вовочка тягне руку.
- Вгамуйся вже, так ти мені на члені всю фізику побудуєш.🤣

Лежу вчора, пальці віялом в телефон тобурищу.
Чи то вже вважається за сьогодні, бо на годиннику стрілки показують десь хвилин двадцять по другій?

Нескінченно та несамовито телефон волає про підвищені небезпеки…
Сусідські бляшанки снують десь зовсім поруч…

Починає блимати світло.
Блимало-блимало та й геть вимкнулося.
Дідуся Кондрата ледве не вхопила одноіменна недуга…

Чи це в мене щось трапилося?
Чи «доброзичливі сусіди» в черговий раз десь по інфраструктурі вʼїїї…али???
Хезе.

Нема світла - нема інтернету.
Нема ніякої інформації.
Втім, тепер й сповіщення про підвищені небезпеки відсутні. Не дзьобають мозок, прилетить - не прилетить…

Поставила телефон заряджатися до паверу.
Ще десь годину читала книжку з завбачливо зарядженою настільною лампою.

Сподівалася, що зранку все життя разом із світлом налагодиться?
Та зараз же ж…

На лічильнику все норм!!!
А в хаті далеко не норм!!!
Видзвонила сусіда Миколу, дай же ж, Боже, йому здоровʼя та будь-яких приємностей!!!
Прийшов та швиденько все зремонтував!
Ще й від грошей за роботу відмовлявся!!!

Й так би швидко та просто вирішувалися всі проблеми, що оточують?
Й кількість яких збільшується навіть не в арифметичній?
В геометричній прогресії…

Таке враження, що ми несемося з гори…
На лижах…
Й це - наш перший спуск, та й взагалі, видралися ми на них вперше от тільки що…
Й хезе, чим він закінчиться…

Читаю Олену Бондаренко. Чомусь не можу зробити посилання на неї?
Вона чудово озвучує мої думки з цього приводу…

Та якось буде.
Бо не буває так, щоб було ніяк…
Невсеремось.

Як то кажуть: Скажи непопулярну думку і тікай:
Так от. Я не дивилася Тіні забутих предків Параджанова. Лише книгу Коцюбинського читала. У мене взагалі з класикою складні стосунки: багато з нині класичного не читала і не дивилася і не почуваюся при цьому обділеною, хоча час від часу з деякою класикою все ж знайомлюся.
Так от, щодо нещодавнього скандалу.
Люди неприємно вражені тим, що акторка з ТАКОГО фільму ТАКЕ робить.
А хіба сюжет фільму чи особистість режисера визначають особистості акторів? Дуже і дуже рідко. Хоча б тому, що навіть такий яскравий і україноцентричний фільм Параджанова - частина радянського кінематографа, в якому працювали різні люди. Одні, як Параджанов і Миколайчук, намагалися розвивати і відкривати світу українську культуру навіть у задушливих радянських умовах і за це їм шана велика.
Інші ж просто час від часу користуються моментом, щоб отримати яскраву роль, талановито її виконують.
Але при цьому залишаються цілком радянськими людьми, котрі могли і не пройнятися ідеєю режисера і просто грали роль. Хай навіть дуже талановито. Користуючись всіма "плюшками" від слави фільму. Єдине, чого варто було б чекати від цієї пані - хоча би вдячності до режисера і до культури, яка і створила Тіні забутих предків.
#Укрвїна #Кіно #Мої_думки