#притчі Учень запитав вчителя: — Ти такий мудрий. Ти завжди в хорошому настрої, ніколи не сердишся. Допоможи і мені бути таким. Вчитель погодився та попросив учня принести картоплю та прозорий пакет. — Якщо ти на когось розлютишся і затаїш образу, — сказав вчитель, — то візьми цю картоплю. З одного його боку напиши своє ім'я, з іншого — ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплю в пакет. — І це все? — здивовано спитав учень. — Ні, — відповів учитель. Ти повинен завжди цей мішок носити із собою. І щоразу, коли на когось образишся, додавати в нього картопля. Учень погодився. Минув якийсь час. Пакет учня поповнився ще кількома картошинами і став досить важким. Його дуже незручно було завжди носити із собою. До того ж та картопля, що він поклав на самому початку, почала псуватися. Вона покриласяслизьким гидким нальотом, якись прорісла, якась зацвіла і почала мати різкий неприємний запах. Учень прийшов до вчителя і сказав: — Це вже неможливо носити із собою. По-перше пакет надто важкий, а по-друге картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше. Але вчитель відповів: — Те саме відбувається і в тебе в душі. Коли ти, на когось сердишся, ображаєшся, то в тебе в душі з'являється важкий камінь. Просто ти це одразу не помічаєш. Потім каміння стає все більше. Вчинки перетворюються на звички, звички — на характер, який породжує смердючі вади. І про цей вантаж дуже легко забути, адже він надто важкий, щоб носити його постійно із собою. Я дав тобі можливість спостерігати весь цей процес збоку. Щоразу, коли ти вирішиш образитися чи, навпаки, образити когось, подумай, чи потрібне тобі це каміння.