Українська
English
#поезія
І ніхто нікому не друг, не брат.
І ніхто нікому не оберіг.
Але я умію губами брати
теплий хліб і цукор із рук твоїх.
Скажеш "вйо!" – підемо удвох цим шляхом,
де повік не тане червоний сніг.
І ніхто нікому не капелан,
не остання сповідь, не перший бій.
Але мліє юшка і пахне ладан,
але стільки кроків в одній добі,
стільки років нас доганяють війни,
що ми геть не здатні відчути біль.
І ніхто заблудлому не суддя,
і ніхто сліпому не поводир.
Я давно нікому уже не дякую,
але я один, але ти один,
і ми йдемо спільно цим довгим шляхом
крізь кисільну млу і молочний дим.
Йоу, козаче, за нами ніхто не плаче.
Сірий степ нам – ліжко, і стіл, і дім.
То ходім...
Ірина Цілик
І ніхто нікому не друг, не брат.
І ніхто нікому не оберіг.
Але я умію губами брати
теплий хліб і цукор із рук твоїх.
Скажеш "вйо!" – підемо удвох цим шляхом,
де повік не тане червоний сніг.
І ніхто нікому не капелан,
не остання сповідь, не перший бій.
Але мліє юшка і пахне ладан,
але стільки кроків в одній добі,
стільки років нас доганяють війни,
що ми геть не здатні відчути біль.
І ніхто заблудлому не суддя,
і ніхто сліпому не поводир.
Я давно нікому уже не дякую,
але я один, але ти один,
і ми йдемо спільно цим довгим шляхом
крізь кисільну млу і молочний дим.
Йоу, козаче, за нами ніхто не плаче.
Сірий степ нам – ліжко, і стіл, і дім.
То ходім...
Ірина Цілик
#поезія
І ніхто нікому не друг, не брат.
І ніхто нікому не оберіг.
Але я умію губами брати
теплий хліб і цукор із рук твоїх.
Скажеш "вйо!" – підемо удвох цим шляхом,
де повік не тане червоний сніг.
І ніхто нікому не капелан,
не остання сповідь, не перший бій.
Але мліє юшка і пахне ладан,
але стільки кроків в одній добі,
стільки років нас доганяють війни,
що ми геть не здатні відчути біль.
І ніхто заблудлому не суддя,
і ніхто сліпому не поводир.
Я давно нікому уже не дякую,
але я один, але ти один,
і ми йдемо спільно цим довгим шляхом
крізь кисільну млу і молочний дим.
Йоу, козаче, за нами ніхто не плаче.
Сірий степ нам – ліжко, і стіл, і дім.
То ходім...
Ірина Цілик
65views