Українська
English
#поезія
Автопортрет
Кожна клітина в мені народилась, жила і померла.
Час розписує мою шкіру, все сильніше вдавлюючи олівець -
от вже видно його майстерність в кутиках очей і на чолі.
Моє тіло помережане стріями,
які тоненькими стрічечками в’ються
й нагадують, що воно, обважніле,
було тимчасовим прихистком для ще двох людей.
Мої думки змінюються зі швидкістю автівок на магістралях,
а погляди на цей світ народжувались,
дехто з них чинив самогубство й розбивався,
інші ж тримаються за життя і поки ще тут.
(але чи буде так надалі?)
Є й такі, що прийшли занадто пізно до мене
і ми пізнаємо одне одного боязко, як молоді коханці.
Чи щось залишилось в мені від десятирічної мрійливої дівчинки,
яка в двадцять була повна сподівань, як земля насіння, що так і не проросло?
Якщо теперішня я вже не я, то це я інша чи все ще залишаюсь собою минулою?
Оля Новак
Автопортрет
Кожна клітина в мені народилась, жила і померла.
Час розписує мою шкіру, все сильніше вдавлюючи олівець -
от вже видно його майстерність в кутиках очей і на чолі.
Моє тіло помережане стріями,
які тоненькими стрічечками в’ються
й нагадують, що воно, обважніле,
було тимчасовим прихистком для ще двох людей.
Мої думки змінюються зі швидкістю автівок на магістралях,
а погляди на цей світ народжувались,
дехто з них чинив самогубство й розбивався,
інші ж тримаються за життя і поки ще тут.
(але чи буде так надалі?)
Є й такі, що прийшли занадто пізно до мене
і ми пізнаємо одне одного боязко, як молоді коханці.
Чи щось залишилось в мені від десятирічної мрійливої дівчинки,
яка в двадцять була повна сподівань, як земля насіння, що так і не проросло?
Якщо теперішня я вже не я, то це я інша чи все ще залишаюсь собою минулою?
Оля Новак
#поезія
Автопортрет
Кожна клітина в мені народилась, жила і померла.
Час розписує мою шкіру, все сильніше вдавлюючи олівець -
от вже видно його майстерність в кутиках очей і на чолі.
Моє тіло помережане стріями,
які тоненькими стрічечками в’ються
й нагадують, що воно, обважніле,
було тимчасовим прихистком для ще двох людей.
Мої думки змінюються зі швидкістю автівок на магістралях,
а погляди на цей світ народжувались,
дехто з них чинив самогубство й розбивався,
інші ж тримаються за життя і поки ще тут.
(але чи буде так надалі?)
Є й такі, що прийшли занадто пізно до мене
і ми пізнаємо одне одного боязко, як молоді коханці.
Чи щось залишилось в мені від десятирічної мрійливої дівчинки,
яка в двадцять була повна сподівань, як земля насіння, що так і не проросло?
Якщо теперішня я вже не я, то це я інша чи все ще залишаюсь собою минулою?
Оля Новак
139views